Кіровоградське обласне літературне об’єднання "Степ" імені Віктора Погрібного

13 грудня 2017 року, на засідані літературного об'єднання "Степ",  відбулась презентація номінантів на здобуття літературної премії ім. Є.Маланюка.  У нoмінації “Прoза” (у тoму числі драматичні твoри і переклади): Данилюк Людмила Валентинівна (псевдoнім Арсенія Велика) — за книгу “Жінка в лахмітті правди”. Кандидатуру на здoбуття премії висунутo твoрчим oб'єднанням “Парус”; Васечкo Oльга Василівна (псевдoнім Oльга Мігель) — за книгу “Снoвида”. Кандидатуру на здoбуття премії висунутo Кірoвoградськoю oбласнoю бібліoтекoю для юнацтва; Мoшуренкo Василь Петрoвич — за книгу “Кoріння, абo Я - Рoзумівка”. Кандидатуру на здoбуття премії висунутo Кірoвoградськoю oбласнoю oрганізацією Націoнаальнoї спілки письменників України; У нoмінації “Літературoзнавствo та публіцистика”: Гурбанська Антoніна Іванівна — за книгу “Слoвo. Людина. Світ”. Кандидатуру на здoбуття премії висунутo Кірoвoградськoю oбласнoю бібліoтекoю для дітей ім. Т.Г.Шевченка;

Прочитавши рукопис першої майбутньої книги віршів Валентини Саєнко «Незабутнє», задумалась, кому з поетів чи поетес авторка годиться в «родичі»? Продемонстрованою від першої особи залюбленістю і близькістю до природи, мабуть найперше наближається до М. Рильського. А до котрої з сучасних поетес прихиляється її душа? Погортала у пам’яті імена, підійшла до своєї шафи з книгами, переважно поетичними, і навмання простягнула руку… В долоню потрапила збірка покійної Ірини Жиленко, шевченківської лауреатки, яка своїм словом дивувала мене змолоду. Перечитала знайому поезію і в душі посвітліло від елегійної врівноваженості почуттів. Ось саме це в першу чергу впадає у вічі і душу, коли читаєш вірші В. Саєнко: стримані, мудрі, як хліб, «вчинені» на давніх цінностях і традиціях, які завжди оспівувала українська поезія. На виду і на слуху в мене авторка років з п’ять. Чую, як усе сміливіше читає вона свої вірші, у т.ч. для дітей, у творчих об’єднаннях «Парус», і «Степ». А минулої весни ми

подання від КірОО НСПУ Подання на здобуття обласної літературної премії імені Євгена Маланюка в номінації «проза (у тому числі драматичні твори і переклади)» книги Василя Мошуренка «Коріння, або Я – Розумівка» (Кіровоград, «Центрально-Українське видавництво», 2016) від обласної організації НСПУ, прийняте на загальних зборах організації 15 вересня ц.р. Проза Василя Мошуренка відома окремими творами всеукраїнському читачеві – і через республіканські газети та журнали, і як співавтора кількох антологій, які побачили світ у столиці. «Автор сповідується у своїй вічній і вірній любові до рідного краю, свого коріння, до земляків з їхніми – начебто простими, а насправді такими непростими,  а то й понівеченими долями. Розповідає він про них дуже цікаво, зворушливо і тепло, щиро переймаючись їхніми бідами, болями й радощами», – це рядки скупої анотації у книзі. Василь Мошуренко знає життя села й міста, як художник чітко бачить ті соціальні й психологічні зміни, які відбувають

13.12 о 15.00 на засіданні  літературного об'єднання "Степ" відбудеться зустріч із авторами у номінації "Проза" та "Літературознавство".  Ольга Мігель, Н. Гармазий (Частакова), В Мошуренко.

           Ещё в 2015 году в статье «Там, где сердце наполняется светом» я восторженно писала о поэтической книге Татьяны Березняк с замечательным названием «Чаепитие с закатом». Сейчас  с удовольствием листая электронную версию этой книги (чудесно оформленную картинами Андрея Липатова), решила обратить внимание читателей на  два  лирических стихотворения из этого сборника, (автор приурочила его к 50-летию своего творчества). Это произведения последних лет – «Снежное» и «Хатико», достойные того, чтобы говорить о них отдельно.          В стихотворении «Снежное» Татьяна Березняк проявляет себя как особо чувственный и нежный живописец, ( поэтессе всегда удавались пейзажи).  Она ощущает и мастерски передаёт то состояние природы, когда «хрупко прикасанье снега» ко всему, но, прежде всего, к рукам человека. Поэтому последние строчки этого произведения относятся именно к рукам её лирического героя: Ты вышёл, и упасть я рада Снежинкой на твою ладонь. Наверное, нельзя  нежнее

29 листопада 2017 року, на засідані літературного об'єднання "Степ",  відбулась презентація номінантів на здобуття літературної премії ім. Є.Маланюка. Номінація "Поезія": Луценкo Артем Сергійoвич - за книжку “Піврoки”. Кандидатуру на здoбуття премії висунутo видавництвoм ТOВ “Імекс-ЛТД”; Саєнкo Валентина Лазарівна - за книжку “Незабутнє”. Кандидатуру на здoбуття премії висунутo твoрчим oб'єднанням “Парус”; Березняк Тетяна Григoрівна - за книжку “Чаепитие с закатом”. Кандидатуру на здoбуття премії висунутo Кірoвoградськoю oбласнoю бібліoтекoю для юнацтва; Яремчук Вoлoдимир Петрoвич - за книжку “Рoзбрат-крук”. Кандидатуру на здoбуття премії висунутo Тoвариствoм з oбмеженoю відпoвідальністю “КOД”. . ... no name originaldate 1/1/0001 6:00:00 AM width 6016 height 4000 originaldate 1/1/0001 6:00:00 AM width 4000 height 6016 originaldate 1/1/0001 6:00:00 AM width 4000 height 6016 originaldate 1/1/0001 6:00:00 AM width 4000 heigh

Знайомство з сучасними письменниками України завжди закінчується одним і тим же: мені кортить розказати про цих талановитих людей всім і кожному. Так відбувається і зараз. Ольга Полевіна, член Національної спілки письменників Кіровоградщини з понад десятирічним стажем, поет, прозаїк, перекладач дивує мене цікавою властивістю – їй підвладні практично всі жанри літератури. Вона майстерно виписує реальне життя сучасного суспільства, має у творчому доробку збірник містичних оповідань, фантастичні повісті, романи про кохання, оповідання для дітей. А ще – Ольга веде активну громадську діяльність. Недарма колеги письменники обрали її головою обласного літературного об’єднання «Степ». І з першого ж дня в об’єднанні завирувало життя. -- Хотіла традиційно почати з питань – не вийшло. Ольга перехопила ініціативу і… зазвучав неймовірно чутливий, щирий та сумний реквієм за Вчителем та Митцем… – Літературне об'єднання «Степ» працює вже 77 років на Кіровоградщині, 48 останніх рокі

Літературною кузнею краю прийнято вважати обласне літературне об'єднання «Степ», створене ще у славному 1939-му — році заснування області. Його попередниками були різноманітні студії при місцевих газетах, очолювані в різні часи Марком Серебрянським та Миколою Кулішем. До гуртів літстудійців входили Сава Голованівський та Олександр Рохович. Першим керівником літературного об'єднання став прозаїк та відповідальний секретар «Кіровоградської правди» Анатолій Хорунжий (1939-1941). Одразу по війні об'єднання очолив поет Іван Ісаєв (1846-1948), саме при ньому і з'явилася перша колективна збірка творів місцевих авторів «Під сонцем Вітчизни». Потім протягом двадцяти років — з 1948 по 1967, літературне життя області очолював прозаїк та публіцист, завідувач відділу культури газети «Кіровоградська правда» Віктор Ярош. Це саме під його керівництвом зроблено спробу заснувати обласний літературний альманах «Степ». Він побачив світ у 1958 році,  Літературною кузнею краю

Перший крок у літературу схожий на крок у безодню. Дуже часто людина, яка уже падає у невідому непривітну порожнечу, не може усвідомити: чи вона сама впала, чи їй, м’яко кажучи, допомогли. Але та рука чи нога, що підштовхнула до краю, майже завжди залишається невідомою. І тільки інколи поодинокий вдячний учень згадає свого «благодійника» який допомагає, бере за руку і підводить до тієї межі, за якою починається самостійний політ, так схожий на вільне падіння, на пізнання своїх можливостей і перевірку сил, які розпрямляють крила і дозволяють долати шлях над прірвами та безоднями. Артем, як і кожна творча молода людина, прагне неповторності та оригінальності, виловлює свої рими та ритми із океану рідної мови, занурюється в емоції, які переживає вперше і не хоче сприймати і усвідомлювати те, що кожен із нас уже переживав щось подібне. Подібне, але не таке. І саме цей нюанс є надзвичайно важливим у справі пошуку власного поетичного «я», у «куванні» свого голосу та його неповторн

Ветер предательств листья надежды              грубо срывает, словно одежды. Золото мыслей, мудрость и зрелость вы каблуками втопчете в серость. Осень златая – сбор урожая, Сколько умею, сколько я знаю! Скольким готова с вами делиться!.. Шорохи, шепот, злобные лица… Слезы – дождями, зависть – туманом… Ягоды волчьи – спелым обманом… Солнце коварно: светит – не греет… Город иль чаща?.. Люди иль звери?.. Осень – итогом, местью, наградой? Яблоком спелым в час листопада! Гроздья хмельные, полные тыквы… Небо – как купол. Время молитвы. Клены, как свечи, – в огненных кронах. Боже великий, храм Твой огромен! Ты же нас создал, Боже, для счастья!.. Благословенна святость причастья!.. …Дворник сметает пурпур и злато. Вспыхнут – и дымом канут куда-то… Ольга Полевина