Тема відсутності трусів не розкрита

 

Тема відсутності трусів не розкрита

 

Читаю збірку прози авторки з Кропивницького Ольги Могильди «Завтра буде світанок». Незалежно від теми й сюжету всі твори напрочуд схожі, бо об'єднані неоголошеним девізом: за все хороше проти всього поганого. Герої поселені в ідеальний світ, де все виходить на позитив, персонажі долають свої біди й прямують до щастя; до лихих людей прилітає бумеранг, а добрі продовжують творити добро, і часом майже прямим текстом декларується заклик: не робіть, дітки (дяді, тьоті) отак, бо це неправильно, а треба – отак.

У житті, ясна річ, бувають хепі-енди, але не завжди. Завжди – то  виключно в казках, але книжка позиціонується як збірка оповідань. Вони передбачають і реалістичний розвиток подій. Отже, потенційного читача вводять в оману? Ну та хай, може, комусь тільки того й треба. Зрештою, у літературі важливо не тільки про що написано, а й як. Мається на увазі якість матеріалу, з якого виготовлено виріб.

          Ось невелика, для знайомства, купка словесних цеглинок, із яких споруджений текст книжки «Завтра буде світанок».

Чоловікові не личить бути слабким. Радості не було меж. Моє серце крається, обливається кров'ю. Дівчина не могла знайти собі місця. Кожна вуличка нагадує про тебе. Жоден м'яз на її обличчі не здригнувся. Скорчив невдоволену гримасу. Зблискує скупа чоловіча сльоза. Моя найбільша цінність – кохана людина, яка іде поруч по життю. Впала, мов скошена травинка. З надією дивлюся в твої очі – і відступають усі сумніви й тривоги. Зв'язався з поганою компанією, бо не має контролю з боку дорослих .Прикипіла серцем до хлопчини. Мороз пішов шкірою. Літо підходило до свого логічного завершення.

          Подібні банальності й у публіцистиці такі затягані, що до них проситься епітет «засмальцьовані» з липкими нудотними відчуттями. А в тексті, що видається за художній, присутність цього лушпиння оприявнює вбогість словникового запасу автора і його зашореність бюрократичними шаблонами.

          Водночас завдяки частому спотиканню об ці штампи в нелітературних текстах більшість із нас все-таки розуміє, що вони означають. А О.Могильда наповнила свої опуси ще й  конструкціями, порівняно з якими формальний машинний переклад видається взірцем красного письменства.

          Вибирав зразки навмання. Де не розгорни сторінки – усюди, як синиця пшона, надзьобаєш тієї поживи.

Спокійним тоном свого шовкового тембру попрохав тато.

«Тоном, тембру»... Тон і тембр – різні характеристики голосу, але в цій конструкції згадки про голос немає! Чим же тоді прохав тато? Займенник «свого» тут не обов'язковий і обтяжує фразу. Шовковий голос (якби той голос тут був) може означати як роблено привітний, улесливий, так і просто м'який, лагідний і ніжний. Такий голос більш характерний для дітей і жінок, а серед чоловіків шовковий голос мають хіба що професійні вокалісти-тенори. У тексті немає жодної згадки про те, що тато співак, повідомляється лише, що йому 93 роки...

За вікном починалася хурделиця, справжня, зимова.

Хурделиця буває несправжньою, імітованою хіба в кіно чи в театрі, а тут – за вікном. І до того ж хурделиця, яка може налетіти й пізньої осені чи ранньої весни, не менш справжня, аніж зимова.

І хоч технічний прогрес дозволяє бути щодня на зв'язку, не замінить він теплих обіймів, маминого запаху, дитячих солодких поцілунків.

Це так героїня-вчителька співчуває учням, які рідко бачать батьків, тому що ті перебувають на заробітках за кордоном. Хто ж цей «він», що не замінить обіймів, запаху та поцілунків – технічний прогрес чи зв'язок? У реальності ні той, ні інший, а в цьому разі все ж хочеться знати, кого конкретно тут авторка вважає неспроможним на обійми й далі за списком. За змістом можна припустити, що дітям не вистачає фізичної присутності пахучої мами – а от у кого є потреба в дитячих поцілунках? З побудови речення можна зробити висновок, що це  обділеним маминим теплом дітям не вистачає ще й поцілунків інших дітей, до того ж  солодких... щось не хочеться продовжувати асоціативний ряд, на слизьке може завести.

          Саме за це тебе і покохала одного разу на засіданні Спілки, коли читав вірші про кохання.

Засідання – це організоване зібрання членів певного органу, установи, ради, комісії чи групи людей, метою якого є спільне обговорення, розгляд питань та прийняття рішень. Судове засідання, наприклад.

Звісно, закохатися можна й на засіданні – одного разу, а другого-третього будуть уже інші місця. Але що ж це за спілка така загадкова й така важлива для авторки, що пише це слово з великої літери? Також хочеться знати, у якій це комісії, раді, установі чи спілці замість обговорення питань і прийняття рішень читають вірші про кохання. Секта, нє? Курултай? Синедріон?

Ти не любив дедлайнів, а я завжди хотіла визначеності і впевненості в завтрашньому дні.

          Дедлайн – це кінцевий строк (рік, місяць, день, година), до якого мусить бути виконане певне завдання. Як у цьому речення перша частина пов'язана з другою? Ніде не вказано, які крайні строки для якихось дій героїня визначала своєму візаві та яке він має відношення до її постійного бажання визначеності (стосовно чого?) та впевненості в завтрашньому дні.

          Квиток у кишені пальта не давав заснути.

А це яким же чином? Героїня спала в пальті, а квиток був такий важкий (товстий,  холодний, гарячий, колючий), що муляв у ребра чи стегна? На які ж рейси продають такі квитки?

Моє волосся неслухняними змійками ковзало по твоїх грудях.

          До чого тут згадка про неслухняність? Волосся що – мало пересуватися торсом героя за заздалегідь визначеним маршрутом? Хто й з якою метою його намітив? І змійки, узагалі-то, повзають, а не ковзають.

Назбиралося чимало гріхів, які тягнули в безодню, не давали рухатися далі, смикали за рукав пальта.

          Гріхи мали руки, аби ними смикати? І чому за рукав пальта, а не, скажімо, за полу чи комір? І чому пальта, а не шуби, кожуха, плаща, бомбера тощо?

          Я лежала і самотньо дивилася в стелю.

А як одна людина може дивитися не самотньо? Якби втупилися в стелю дуетом, утрьох чи вдесятьох, то було б «ми разом  дивилися» чи й названо конкретну цифру фігурантів процесу.

Обхопила чашку двома руками.

          Згадка, що рук було дві, була б доречною для героя з кількома руками на зразок бога Шиви. І то тільки в тому разі, якби уточнення, що він орудував тільки двома верхніми кінцівками, а інші залишалися пасивними, було важливе для сюжету.

          Вираз її обличчя зараз відповідав стереотипному виразу блондинки, хоча вона й була брюнеткою.

Який вираз блондинки в розумінні авторки є стереотипним? Як він залежить від кольору волосся? Як колір волосся впливає на розвиток дії? І про яку конкретну блондинку йдеться, звідки вона взялася, що робила в оповіданні й куди поділася?

          – Це мені тато аж із самої Польщі привіз, – вихвалявся один хлопчик перед іншим шоколадкою, а той другий ковтав голодну слину і «тільки міг уявити, яке воно смачне, оте заморське диво».

          Щоб та шоколадка була заморською, у тексті мало би бути вказано, що вона зроблена в країні, яка відмежована від України морем (Туреччина, наприклад) чи привезена звідти. А в тексті смаколик прибув із Польщі, яка з Україною має кордон виключно по суходолу!

Вовче виття доносилось зовсім поряд, воно було протяжне і з деяким відчаєм.

Якщо доносилося (краще – долинало), то звідки, а не де. «Вовче виття було протяжне й сповнене відчаю» – так буде правильно завершити цю фразу українською, а у варіанті авторки вона має вигляд аматорського перекладу за змістом із іноземної.

          Кішка переконливо фиркнула.

          У чому котячі звуки мали переконати слухача?

Спорожнивши тарілку до блиску.

До блиску можна щось вимити, натерти, начистити, відполірувати, вилизати, а спорожнити щось можна до дна.

Героїня перебуває в приміщенні одна, лаштується в дорогу, дістає чемодан і звертається до нього:

– Твій час настав, валізо! – усміхнулася дамі в чорному вишуканому вбранні і струсила з неї залишки пилу.

          Звідки раптом дама? Де вона сиділа чи лежала – у валізі? Чому на тій дамі (чи на валізі?) були тільки залишки пилу – а куди ж поділася основна його маса? І хто й навіщо даму (чи валізу) в тій пилюці викачав? І в яких стосунках  дама перебувала з героїнею й куди потім безслідно зникла з тексту?

Васько тернувся пухнастим задом об Галину повну ногу.

Оскільки Васько в даному разі кіт, то описана сцена містить симптоми, що належать до компетенції ветеринара. Коти чухаються задньою частиною тіла об опуклу поверхню (тут – об  товсту литку) в тому випадку, коли хочуть погамувати свербіж, що його під хвостом спричиняють гельмінти. Глисти, щоб було зрозуміліше. Але ні до цієї сцени, ні опісля не спостерігається жодних натяків на проблеми Васька через заселення його кишківника паразитами, отож мотиви дій кота стосовно Галиної нижньої кінцівки залишаються нез'ясованими.

          Двоє перебувають у ліжку й активно взаємодіють. Ось як героїня описує те, що відбувається: «...лагідно пригорнув, і волосся на твоїх грудях залоскотало мені обличчя. Я всміхнулася. Хотілося, щоб такі миті тривали якомога довше, але ти, одягнувши куртку, поцілував на прощання і зачинив за собою двері.

Сцена така, що хочеться смакувати її «якомога довше», бо вона того варта.

          Двоє в постелі займаються сексом. Виходячи з власного досвіду інтимних контактів і з літературних описів, припускаю, що процес у ліжку  відбувається без одягу – і зненацька один із учасників дезертирує зі спальні, надівши... лише куртку. Ні сорочки, ні джемпера, ні бодай футболки, щоб  затулити кучері на грудях,  ні шкарпеток, ні, перепрошую, штанів – і вже мовчу (разом із авторкою) про… труси!

          Чому я взявся за цю книжку? Бо теоретично вона б мала бути кращою від інших, адже на початку 2026 року була відзначена в Кропивницькому Літературною премією імені Євгена Маланюка. До дипломів-букетів-компліментів туди додаються статуетка й сума, якщо не помиляюся, тисяч 20 гривень.

          Кому дали?

У біографії авторки зазначено: закінчила факультет філології та журналістики в університеті й 16 років працювала вчителькою української мови та літератури. 16 років! З отаким щойно продемонстрованим знанням мови! Навчала дітей!

          Будь-кому, хто оголошує себе письменником, можна умовно пробачити деякі мовні та смислові огріхи – будь-кому, крім філолога й викладача-мовника. У його творі можуть кульгати зміст, бути слабко прописаними характери, може розвалюватися композиція, але всі слова в реченні мають бути на своїх місцях!

          Ми ж цього хочемо від тих, хто вчить наших дітей, хіба ні?

          Та гаразд, автор-філолог може недовчитися, щось забути чи прогледіти, але ж для апгрейду тексту існує редактор. І він у Ольги Могильди є. Підписано, що це Антоніна Царук. Інтернет інформує: вона поетеса, критик, драматург. Закінчила філологічний факультет. Заочно навчалася в аспірантурі. Кандидат філології. Працює у виші викладачем кафедри українознавства.

          Теж філолог. І теж вчить інших...

Ну, ОК, автор із редактором можуть подати що завгодно, а журі хто? Списка прізвищ знайти не вдалося, із розрізненої інформації відомо, що там є 5-6 письменників (не просто тих, які щось пишуть чи писали до нашої ери, а осіб, чиє письменництво засвідчене документами про членство в якихось літературних організаціях). Також у журі вже згадана Антоніна Царук. Ще щонайменше два доктори наук, які викладають у вишах предмети, близькі до літератури.

          Це вони вважають взірцевим (інакше навіщо відзначати) наведений текстО. Могильди?

    Чи то не вони? Ніде не прочитав, чи лауреатка «перемогла» абсолютною більшістю голосів, чи відносною. Може, ті письменники й філологи з науковим ступенями за неї й не голосували. А хто голосував? Люди, які не знають мови й не мають стосунку до літератури? Тоді що вони роблять у журі літературної премії?

          А може, книжку, не читаючи, нагородили просто «за красу»? Що ж там впадає в очі? Палітурка кольору втомленого лимона? Крихітне фото із заваленим горизонтом? Чи назва, що є констатацією факту? «Завтра буде світанок» – це все одно що «М'яч круглий».

          Скажете, оті всі помічені мною (наведено всього кілька відсотків із наявних) мовні покручі – то дрібниці? Можливо. Мошкара, що втопилася в борщі, теж дрібненька, легко переконати клієнта, що то плавають сухі прованські трави. Крихітних черв'ячків можна перемолоти з фаршем у надії, що ніхто не розколупуватиме  котлету на інгредієнти, щоб провести   аналіз ДНК. Хітинова спинка рудого таргана в рагу теж невелика й зовні скидається на шматочок підсмаженої до карамельного стану цибулі...

          Ви будете це їсти?!

          Журі премії Маланюка  словесну продукцію з численними неїстівними  домішками не тільки заковтнуло, а ще й розрахувалося за неї бюджетними грошима.

 

Дмитро Яструбинський