Орали сніг швидкі санчата...

 

Газета "Народне слово" 

на  щомісячній літературній сторінці "Степу" вмістила вірш Валентини Кондратенко-Процун

Валентина Кондратенко

* * *

Зима. Різдво. Сніги і поле.

Кудлате хуги помело.

Старенькі братові гринджоли

І рідне мамине село.

Орали сніг швидкі санчата,

Аж ворушилися горби.

І реготала наша хата,

Метнувши ввись снопки-чуби.

Димар покашлював димами,

Аж в небі щулились зірки.

А на старій спідничці мами

Соромились нові латки.

У хаті кваші дух вишневий

З макітри дихав на черінь.

В дворі Сірко брехав коневі

Про іншу, ирійну теплінь.

Окатенький бичок дводенний

В соломі цуцика лизав.

Морозко пензликом студеним

На шибах радість зображав.

Понад дверима на поличці –

Спітнілі (парились в печі!)

Дари різдвяні, новорічні –

Смагляві житні калачі.

Надбита шиба-вітродуйка,

Розлога колисанка-піч,

Трофейна кружка-«поцілуйка» -

Найбільш коштовна в хаті річ...

Родинне коло розірвалось,

І брата вичахли сліди.

І скільки б серце не пручалось –

Не виплакать жалю-біди!

Нема сестри, і мами, й брата -

Он сіють жито в небесах.

Поплакавши, сконала й хата:

її земний скінчився шлях...

Селянський двір, батьків обійстя...

Аж стогне серце у плачах...

Комфортніше в чужому місті,

А вогник хатній не прочах!

Куди, куди все відлетіло?

Років розмотую сувій...

І тільки спомин – коник білий –

Пасеться в пам'яті моїй.