"Я б хотіла, щоб цю книжку читали в усьому світі"
Письменниця з Дніпра Еліна Заржицька, що разом з очільницею "Степу" Ольгою Полевіною є співавторкою ідеї та співупорядницею книжки "Чи бачать небеса котів", розмістила в себе на Фейсбуці ось такий відгук на цю повість.
Автори третини розділів у ній- письменники зі "Степу"(Кропивниччина, вона ж Кіровоградська область).
Галина Новосад ВРАЖЕННЯ UA | Література українською, читання,
книги та фільми, серіали
1 дн. ·
·
Сьогодні я розповім вам про книжку, яка може змінити ваше
уявлення про реальність. Хоч, на перший погляд, про неї такого й
не подумаєш: невеликого обсягу, з котиком на обкладинці та з
замальовками до кожного з розділів. Зазвичай так виглядають
книжки для середнього дитячого віку. Ця ж книжка для дорослих.
Та й не знаю чи кожному дорослому буде до снаги її прочитати. Бо
це читання може розірвати вашу свідомість на клапті. Називається
вона «Чи бачать небеса котів».
Головний персонаж книжки - це багатоквартирний Будинок, який
височіє на пагорбі великого міста десь за кілометрів двісті від лінії
фронту. Він поважний і сильний, наче велетень, що стоїть на
сторожі. Вікна його верхніх поверхів зранку першими зустрічають
сонце, а ввечері з почуттям виконаного обовʼязку проводжають
його на спочинок. Він гордий того, що дав прихисток багатьом
людям та тваринам і тішиться, споглядаючи як його мешканці з
турботою ставляться до нього. За дверима кожного помешкання
своя доля і про кожну з них нам розповідає Будинок.
Перед нами відчиняються двері тридцяти шести квартир, в які
Будинок дозволяє нам зазирнути саме в той суботній день, коли
начинена смертю російська залізяка вже очікувала свого пуску десь
на гнилих болотах. В кожній квартирі життя ішло своїм трибом.
Хтось відсипався після трудового тижня, хтось навпаки збирався на
роботу, хтось бавився іграшками, хтось ліпив вареники, а хтось
очікував кохану людину, щоб сповістити, що незабаром їх сімʼя
збільшиться. Життя продовжувалося. Аж поки не завила сирена. А
через кілька хвилин Будинок здригнувся від болю. Удар
смертоносного заліза прошив його наскрізь. Той підʼїзд, який він
любив найбільше, розсипався на уламки. І разом з ним в одну мить
розтрощилися долі його мешканців.
Ідея створення цієї книжки належить українським письменницям
Ользі Полевіній із Кропивницького та Еліні Заржицькій з Дніпра. А
поштовхом до цього стало влучання російської ракети у
багатоповерховий будинок у Дніпрі 14 січня 2023 року. Тоді
загинуло 46 людей в тому числі й діти, а близько 80 осіб отримали
поранення. Тож Ольга й Еліна разом з Видавництво Богдан
обʼєднали 36 українських авторок і авторів, щоб написати історії
життя людей у тридцяти шести квартирах одного будинку, яких в
одну мить не стало.
Ця книжка доволі незвична. Бо хоч історію кожної квартири писав
окремий автор, вона є одним суцільним твором з багатьма
персонажами, а не збіркою оповідань. Вважаю це дуже гарним
способом показати строкатість доль і життєвих ситуацій людей, що
мешкають поряд, та часто-густо не мають нічого спільного, а то й
зовсім нічого не знають один про одного. Бо одній людині важко
було б придумати та описати в різний спосіб життя тридцяти шести
окремих родин. А так ми отримали барвисту мозаїку, яка попри все
має спільне тло.
Всі розповіді щемкі, душевні та дуже майстерно написані.
Більшість авторів мені невідомі, але трьох з них: Любов Долик,
Тамілу Тарасенко та Олеся Барліга маю честь знати особисто. Тож
дякую їм та їхнім колегам за сповнені глибоких почуттів твори.
Їхній злагодженій команді вдалося з окремих образків майстерно
зібрати цілісну й обʼємну картину. Можливо, це вийшло так
органічно завдяки тому, що майже у всіх розповідях присутні коти,
а ці тваринки, зазвичай, асоціюються з родинним затишком. І від
того ще гострішим стає відчуття, що цей затишок жорстоко і
підступно в одну мить зруйнувала ворожа ракета.
Те, що у вересні читатиму книжку «Чи бачать небеса котів», я
запланувала ще минулого місяця. Тоді я навіть не підозрювала, що
моє читання збіжиться з днем, коли у Львові станеться така ж
страшна трагедія, яка описана в книжці. Ворожа ракета забрала
життя цілої родини. Ці люди працювали, вчилися, читали книжки,
раділи життю, планували своє майбутнє. Вони навіть не
підозрювали, що їхнє життя зруйнується в одну мить. І це просто не
вкладається в голові нормальної людини. Я вже котрий день не
можу зібрати себе докупи. І від читання цієї книжки, і від гортання
новинної стрічки, яка густо пересипана світлинами трагічних подій.
Але такі сьогоднішні реалії. З початком великої війни наше життя
стало абсолютно непередбачуваним. Ми живемо навіть не
підозрюючи, що може статися наступної миті. І, на жаль, поки що
ніхто не в силі цього змінити. Та поки триває наше життя ми не
маємо піддаватися зневірі й відчаю. Бо саме цього домагається наш
ворог, спрямовуючи свої смертоносні ракети на наші мирні міста.
Я б хотіла, щоб книжку «Чи бачать небеса котів» прочитало
якомога більше людей в цілому світі. Можливо вони б задумались
над тим, наскільки крихке і вразливе людське життя. Можливо
вони б зрозуміли, що не можна толерувати світове зло, в жодній
формі й під жодними приводами. Можливо вони зробили хоча б
щось, щоб в майбутньому убезпечити людство від подібних
трагедій та покарати винних у скоєному. Бо непокаране зло
продукує нове зло. І цей процес треба зупинити.
#книгороздуми #книгомандри #книги2024 #книгивійни #чи_бачать_небеса_котів
