Булочки
з чайним димком
У
публікаціях про волонтерів більше пишуть, скільки й чого вони зробили для
армії, біженців, переселенців,поранених, потерпілих від стихій тощо. І значно менше розказують про те, ким є ці люди поза благодійною
діяльністю. Сьогоднішня розповідь - про волонтерку і водночас неординарну
особистість.
…Галина Суржок із Кропивницького - відносний новачок у Кіровоградському
літературному об’єднанні «Степ» імені Віктора Погрібного. Я знала, що вона
якийсь час працювала бібліотекаркою і пише проникливо-ліричні короткі
оповідання - ото й усе.
Після
24 лютого 2022 року одні літератори зникли з горизонту, інші щось писали, але
не публікували, ще хтось не міг і рядка з себе видобути. Лише десь улітку голова «Степу» Ольга Полевіна і редактор
однойменного літературного альманаху Олександр Архангельський відновили
підготовку регулярних літературних сторінок «Степу».
Люди
почали «знаходитися», відгукуватися і надсилати твори. А Галина Суржок на всі дзвінки тільки
квапливо відповідала: «Писати ніколи, може, згодом, бо зараз я дуже зайнята». І
лише коли «степівчани» нарешті зустрілися, Галина Григорівна розповіла, що
робила.
Невдовзі після російського вторгнення в
Україну вона прочитала у соцмережах:
пункт по прийому біженців та переселенців просить допомогти з харчування людей,
котрі через війну змушені покинути свої оселі (або те, що від них лишилося
після обстрілів). Галина Григорівна вирішила зайнятися випічкою:
- Тісто
в домі місилося з ранку до вечора, а духовка не вимикалася! Спочатку пекла булочки, потім пиріжки. Дещо з
продуктів виділяв пункт по прийму біженців, дещо додавали ми. Наприклад, на начинку
йшли домашні варення та джеми не тільки мої, а й родичів. Пізніше взялася на
рулети, на них іде менше часу, ніж на пиріжки. Чоловік нашим авто все це відвозив
за призначенням.
Домашня
пекарня працювала місяцями і збавила оберти лише тоді, коли після пошкодження
ворогом електростанцій стали постійно вимикати світло. Духовки ж електричні…
Галина Григорівна написала оповідання для
збірки «Смертельний соль-дієз» - і аж
на одній з численних презентацій книжки
степівчани та шанувальники літератури й
мистецтва дізналися, яка багатогранна людина ця літераторка.
Галина в школярські роки писала вірші, а потім захопилася іншою справою. Із
чоловіком Ігорем обладнали на своєму обійсті теплиці, де цілорічно буяють квіти
різних сортів. Публікації про їх вирощування Галина Григорівна розміщує в соцмережах та у спеціальних
журналах. В даний час зосередилася на
культивуванні бегоній. Оранжерейні рослини задовольняються головним чином
денним світлом, а заощадити на поливі допомагає продумана система збору дощової
води.
Галина Суржок якось повела сина до
художників Володимира Волохова та Наталії Федорової, щоб вони розвинули його
здібності до малювання - і зрештою й
сама стала брати уроки образотворчого мистецтва!
Навчалася кілька років. Найбільше подобалося
зображувати пейзажі. На творчому вечорі Галини Суржок, який відбувся в літературно-меморіальному музеї І. К.
Карпенка-Карого, на її картинах можна було бачити зображені з натури мальовничі
куточки Кропивницького та околиць. Наприклад, заросле осокою озеро в Злодійській
Балці та берег ставка в селі Аджамці. А ідилічний зимовий пейзаж викликав непереборне
бажання негайно стати на лижі.
Ще одне захоплення Галини Суржок -
фотографія. Її консультують досвідчені майстри Олександр Архангельський і
Олександр Шулешко. В об’єктиві найчастіше природа. Ловить гру світла й тіней у
листі, химерні вигини рельєфу, фантастичні барви хмар і хвиль.
-
Буває, їдемо у машині , спокійно перемовляємося,- розповідає чоловік Галини Ігор, - і раптом Галя різко вимагає
загальмувати, вискакує на узбіччя і з
фотоапаратом у руках починає перебігати з місця на місце і примірятися до якоїсь бадилинки чи кущика -
ловить цікавий ракурс. Тоді вона забуває про все на світі!
І навіть це ще не весь список творчих інтересів
Галини Суржок! Ще їй подобається фотографувати натюрморти у стилі новорічних,
різдвяних чи великодніх листівок. Дбайливо вишукує та підбирає об’єкти для
зйомки, обов’язково використовує «реквізит», характерний для тієї чи іншої
пори року: весняні квіти, жовте листя, замерзлі
кетяги калини. Популярна фішка цих робіт - декоративні чашки з чаєм чи кавою. Іноді
напій ллється з димком таким
натуральним, що ніби аж чуєш його аромат.
Галина
Григорівна зізнається, що використовує своїх домашніх як асистентів і буває, що
й експлуатує їх:
-
Якось я примушувала сина та чоловіка без кінця кип’ятити чай та цідити його цівочкою в чашку разів, мабуть,
сто, поки нарешті не вийшов такий димок, який мене влаштував!
А недавно Галина прислала мені натюрморт із
вінтажною гасовою лампою і літературний етюд про те, як люди реставрували давно забуті каганці, світильники
«летюча миша» та залізничні ліхтарі. Я зауважила, що і фото, і текст якраз по
сезону, маючи на увазі блекаути. А Галина Григорівна відповіла, що і лампи знайшла в коморі та відновила, і
притчу цю написала, і фото зробила ще до війни…
Можливо, творчим людям дана від природи і розвинута
в процесі художнього сприйняття світу здатність іноді передбачати майбутнє?
Казка про дитячі канікулярні пригоди - зовсім недавній літературний здобуток
Галини Суржок. А я новому оповіданні використала один момент із її життя. Який
саме?Їх тут описано вдосталь, вибір є,
може, і вгадаєте.
Ніна Даниленко,
прозаїк,
член Кіровоградського обласного літоб’єднання «Степ» імені В. Погрібного
