Відкритий лист Василю Бондарю
Відкритий лист Василю Бондарю
Прочитала ваш допис і з подивом дізналася, що причетна до злому в «організації»– «Тріщина в організації не затягується і навряд чи коли затягнеться з такими персоналіями»(с).
У цьому році в мене ювілей: вже 10 років, як я не цікавлюсь діяльністю місцевого осередка НСПУ, якщо під «організацією» ви маєте на увазі саме його. Хоча справно сплачую внески – саме ж цього ви бажали? Що ж так «зламало»? Невже моя «Повість про про людей і про себе-2», де я описала суть конфлікту? Мабуть, добре написано, якщо не забувається? Десь ця повість гуляє по просторах інтернету. Зробити з доброзичливої і неконфліктної Ольги ПолЕвіної ворога – це ж як треба було постаратися! А ми ж були приятелями і колегами багато років до того!
У 2016 році ви з компанією прийшли «забирати владу у Косенка», його не було, тож «революційні матроси» стріляли в мене, яка тягла всю роботу по спілці. Скільки ненависті тільки за те, що в свій час голосувала за нього!
10 років живу без вас, не читаю ваших творів. Виявилось, що можна писати і друкуватися, отримувати нагороди і без вашої допомоги. Но нє!.. Як хтось десь щось напише – так підозрюють мене! Прямо починаю пишатися собою!
Статтю Д. Яструбинського про Премію Панченка читала і сміялася: він теж помітив відсутність «номінацій», про які і я писала у серпні 2025 «Леді література– дама жорстока...». Дивуюсь: ви ж собаку з’їли на положеннях про премії, невже не могли нормально виписати для Премії Панченка і не перетворювати її у фарс?
На жаль, ні я, ні Олександр Архангельський не маємо відношення до статті про підсумки цієї премії. Якщо пам’ятаєте, свої статті підписую своїм ім’ям. Щодо Косенка не знаю, бо давно вже не спілкуюсь з ним. Була думка написати по це, але ліньки. Тільки посміялися. До речі, я виграла: ставила на М’ятовича, що він отримає премію. Тільки не подумайте, що мова йшла про твір. Це ми так з друзями розважаємося: ставимо на переможця. А от Маланюковську не вгадала, програла…
Пане Василю, ви до мене таки небайджі! Все чіпляєте у своїх конспектах: то руки в мене в крові, бо (який жах!) перекладала Ліну Костенко, то ще якісь дурні підозри. А пригадайте – я ж не торкалася вашого особистого життя і творчості у «Повісті…», писала тільки про конкретні дії. А ви собі дозволяєте. Я завжди знала, що ви не джентльмен, але не думала, що настільки… Мужчина-пліткар… Якісь новий вид ссавців…
Коли почалася війна, я думала, що все зайве відійде на другий план. Але нічого не змінилося. Палактотить пожежа, а ви свої дріб’язкові справи вирішуєте!
В одному ви праві: з такими «персоналіями», як ви, «ремонт» неможливий, тож доведеться жити з «тріщинами».
Ольга Полевіна
