Обійміть своїх рідних

 

Обійміть своїх рідних

Відгук на книжку "Чи бачать небеса котів". Її упорядники-голова "Степу" Ольга Полевіна і дніпровська письменниця Еліна Заржицька.Третину розділів цієї колективної повісті написали автори зі "Степу"

Книга «Чи бачать небеса котів» — це не просто збірка оповідань. Для мене це книга-біль, книга-пам’ять, книга, після якої ще довго мовчиш і думаєш.

У ній будинок говорить голосами своїх мешканців. Він пам’ятає кожного: чиїсь мрії, чиїсь дрібні щоденні турботи, чиїсь незавершені справи, чиїсь слова любові, сказані востаннє. І ти читаєш ці історії, знаючи, що попереду трагедія, але все одно до останнього хочеться вірити, що її не станеться.

Мене ця книга дуже зачепила. Не тим, що вона навмисно тисне на сльози чи розриває душу страшними сценами. Ні. Вона болить інакше — тихо, глибоко, по-справжньому. Болить усвідомленням того, як раптово може обірватися чиєсь життя. Як людина ще хвилину тому мріяла, жартувала, варила каву, телефонувала рідним — і раптом усе зникає.

Читаючи, я ловила себе на думці: ми так часто відкладаємо життя на потім. Не кажемо важливих слів, не обіймаємо зайвий раз близьких, не радіємо простим речам. А ця книга ніби шепоче: живи зараз, люби зараз, цінуй зараз.

Я плакала над окремими історіями, бо неможливо не пропускати через серце цей біль. Та водночас ця книга потрібна. Її мають читати і дорослі, і підлітки. Щоб розуміти, що війна — це не лише зведення новин і цифри. Це чиїсь квартири, дитячі кімнати, коти на підвіконнях, недописані повідомлення, не здійснені мрії.

Після цієї книги хочеться міцніше обійняти своїх рідних і просто подякувати небесам за ще один прожитий день.

Марія Филимонова