"Степ" випустив тринадцяту книжку!
В очікуванні Музи, або Методика диригування
літературною студією
Тема загадкових будинків не нова, але вона невичерпна. Детектив,
психологічний трилер, новела, мініатюра, роман – в яких тільки формах не
з’являлися «скелети у шафі»! Написання подібного твору вимагає від автора
розвинутої уяви, здатності до парадоксального мислення, почуття гумору,
любові до фантастики й містики. І ще багато чого…
Кіровоградське обласне літературне об’єднання «Степ» ім. Віктора
Погрібного – це спільнота авторів із різним літературним досвідом.
Але їм притаманне і уява, і швидке гнучке мислення. І бажання
писати, приймаючи умови гри.
Чудовий «оркестр», який може виконати твори в будь-яких жанрах,
запропонованих диригентом.
От я й запропонувала написати на стару й вічно юну тему загадкових
будинків.
О, уже чую заздрісний шепіт: як це можна! Писати на замовлення, за
примусом, хіба це література?! Це екзерсиси, вправи, етюди!..
Любі друзі, скільки творів мистецтва написані за замовленням! І це не
завадило їм стати шедеврами. А хто Моцарту замовив Реквієм? А романи
авторів XIX століття, які скуповували видавці (бо не було ж Інтернету і люди
читали книжки)? Отож…
Знали б ви, як «виписуються» автори після таких завдань! Як
покращується тканина їхнього письма, які нові думки народжуються! Як
розвивається уява, коли починаєш вигадувати сюжет! І, головне, як це
весело! Коли б «диригент» (тобто – керівник студії) чекав, коли ж до
кожного завітає Муза, то, мабуть, не було б написано стільки віршів і прози,
видано книжок. Бо ця містично-детективна збірка «Степу» «Шепіт старих
дахів» – 13-та за останні чотири роки. Вона – як мозаїчне панно, де кожен
знайде оповідання на свій смак.
Ольга Полевіна представлена трьома оповіданнями.
«Ртуть». Класична схема: молодята купили «проклятий» будинок. Усі
атрибути містики. Але її немає. Світ матеріальний. Є людська підлість,
ненависть. «Прокляття» саме в цьому…
«Весела Мері виходить заміж» та «Білі птахи Оксенхема». Це вдала
стилізація англійських романів. Авторові вдалося відтворити загадкову
атмосферу. Там знайдете й містику без містики, і елементи детективу, і
горор, і привидів, і родове прокляття, і загадкові замки, і прекрасних жінок, і
старовинні легенди та балади.
Тетяна Микитась. «Стежина мого двору». Психологічна мініатюра.
Вікна дому навпроти – чому вони не світяться? Де поділася та пара літніх
людей? Чи живі вони? О, ось знову замайоріла на балконі яскрава торбинка,
зшита з «болоньї»!..
Олена Трибуцька. «Пустка під південним вітром». Старий дім має
свою душу. Він самотній, але не покинутий: господиня не може приїхати
через війну. Але дім вірить, що вона повернеться. Як старий собака, він чекає
на ту, яка є сенсом його життя. І віримо: дочекається.
Олександр Архангельський. «Прихисток відлюдників». Будинки –
як люди, які в них живуть. Старий дім бачив багато такого, про що вам краще
не знати, і це наклало на нього відбиток. Він став сумним, непривітним, його
хотілося швидше проминути…
Олександр Антоненко. «Чотирнадцять моїх домівок». Гумор, м’яка
іронія, довірлива розповідь про те, як автор із онукам рахували будинки, в
яких йому доводилося жити. Наче чуєш голос доброї людини з теплою
посмішкою…
Олена Швець-Васіна. «Загублена сережка». Чи можна розкрити
злочин через багато років? Чи можна випадково потрапити у своє минуле?
Авторка доводить, що можна…
Максим Липкан, «Священник». Свято для любителів горору. Тут і
загадковий маєток, і привиди, і полтергейст… Жахи. Але, повторююсь, світ
матеріальний, і все це має своє пояснення. І єдине, чого неможливо пояснити
– людська душа…
«Виноградник». А ось це пояснити не можна. Вони існують, ті
сутності, вони жахливі, але справедливі.
«Остання надія». Ви бували в зачарованих замках? Ви бачили сплячих
красунь? Ні? Ну, так ласкаво просимо до невідомого!
Людмила Ніколаєвська. «Усе золото світу». Оповідання про скарби.
Але вони не там, де їх шукають.
Ніна Даниленко. «Чесна дівчина». Ви поринете в неймовірні пригоди
молодої красуні й нізащо не здогадаєтеся, куди приведе вас сюжет. Одне
обіцяю: від читання неможливо відірватися.
Світлана Матющенко. «Серед сосен». У цього будинку немає
жахливих таємниць. Він теплий і ласкавий. Але не для ворогів, які
заполонили його.
Світлана Зіноватна. «Фея». Вони існують! І малеча, яку батьки
привезли на відпочинок до будинку на березі моря, переконалася в цьому.
Надія Чичкан. «Квантова когерентність». Якщо чогось дуже хотіти
– усе можливо. Мрії збуваються.
Олена Матюшенко. «Примхливий домовик». Кожний будинок має
свого домовика. Нічого, що його ніхто не бачив. Він приходив. Він допоміг,
але якось дивно…
Людмила Юферова. «Голоси в сутінках». Ми не самі в чужих
будинках. Але містичне сусідство не перешкоджає залишатися людьми.
Галина Суржок. «Скарби діда Петра». Добра посмішка наостанок. У
житті завжди є місце для жарту. Навіть у покинутому будинку на лінії вогню
люди можуть посміхатися в очікуванні ранку й розповідати кумедні історії…
Ось така вийшла книжка. І зараз мені страшно подумати, що її могло б
і не бути, якби… я слухала недоброзичливий шепіт: «Навіщо? Як можна?
Муза повинна приходити сама по собі!».
Муза – як киця, примхлива й непостійна, приходить, коли її не кличуть.
І щезає, коли вкрай потрібна. Не чекайте на неї. Просто пориньте у світ своєї
уяви і пишіть. Ви й не помітите, як вона тихенько стане позаду і втягнеться в
процес, спочатку підказуючи слова, а потім відштовхне вас від комп’ютера і
сама почне гарячково друкувати. А ви, спостерігаючи, будете дивуватися, як
швидко вона повернулася…
Ольга Полевіна,
письменниця, голова Кіровоградського обласного літературного
об’єднання «Степ» ім. В.Погрібного
м. Кропивницький
