Дитинство не можна поставити на паузу
Книжку кропивницького "Степу" під назвою "Велосипед без лівої педалі" не просто миттю розхапали читачі-її вже активно вивчають у школах. Адже оповідання і повісті з цієї збірки(всі автори - зі "Степу")об'єднані однією темою-"Діти і війна". Ось як на зустрічах із учнями анонсує свою оповідку "Звичайний день" її авторка.
Ігор із Стасом діяли згідно плану. А мені довелося шукати до них підхід. Потихенько- полегенько ми з ними подружилися.
Усе пішло, як по маслу:
- Хто приносить воду в клас?
- Ігор або Влад.
- Хто миє дошку?
- Стас або Ігор.
- Хто після уроків ставить стільці на парти, щоб прибиральниці
було легше мити підлогу?
- Ігор та Стас.
- Хто проситься до дошки?
- І Ігор, І Стас.
Отже, про кого писати, було вирішено.
- А от про що саме написати?-
знову замислилася я.
І знову відповідь прийшла швидко сама собою.
Напишу, як є.
Тепер у нашому місті не
"онлайн"( дистанційне навчання з дому) , а так зване "змішане".
- Що це означає?- запитаєте ви.
- А означає це, що учні перших та п'ятих класів щодня ходять у гімназію на уроки, щоб познайомитися з учителями та отримати "ази знань". А учні других, третіх, четвертих класів міняються з учнями шостих, сьомих, восьмих та дев'ятих через день для навчання "офлайн" ( тобто в школі). Така складна конструкція
пов'язана з тим, що, на жаль, іде війна. У нашому місті, на жаль, часто бувають повітряні тривоги, під час яких діти разом із учителями спускаються в укриття. А в ньому, на жаль, не вистачає місця на всіх.
На , жаль наші діти із
звичайних дітей
стали "дітьми війни".
А дитинство не можна відмінити.
Його не поставиш на паузу.
І кожна дитина має право на своє дитинство. А українські діти добре знають свої права. На щастя, діти залишаються дітьми. На щастя, вони вірять у Перемогу.
На щастя, вони наближають її, кожен - як може. На щастя, Перемога неодмінно настане! На щастя, наші діти перестануть бути " дітьми війни", а стануть звичайними дітьми, які живуть у мирній Україні.
- А про що ж Ваше оповідання? - запитаєте ви.
- Про звичайний день звичайних українських дітей,- відповім я.
Світлана Зіноватна
