"Зроби так, щоб мама не плакала"...
Сайт "Ранкове місто" опублікував 115-у літературну сторінку "Степу"
Побачив світ 115-ий випуск "Стежини"
Сторінка Кіровоградського обласного літературного об’єднання «Степ» ім. Віктора Погрібного
Відповідальна за випуск: Ольга Полевіна
Текст підготував: Олександр Архангельський
Ольга Полевіна
РІЗДВЯНІ ДИВА
Сфотографуй мене біля афіші! – попросила високого сивого чоловіка жінка з блискучими чорними очима. – Доньці сподобається!
Неподалік від всесвітньо відомого оперного театру – великий яскравий бігборд, на якому була зображена саме ця гарна жінка в розкішному вбранні. Надпис повідомляв про гастролі відомої української співачки Ганни Вогнеок.
Посміхнися! – дістав камеру чоловік.
Біля них вже зібрався натовп. Молоденька журналістка й фотограф уже пробиралися до неї.
Пані Ганно, чи сподобався вам Сідней? Яка ваше улюбле-на оперна партія? Чи любите ви Різдво?
До речі, Різдво в Австралії припадає на найспекотніший місяць. – Ганна посміхнулася, пригадав вбрану ялинку поміж пальм на великій площі. – Різдво для мене – головне свято!
Натовп супроводжував їх до самого катера: Ганні закортіло подивитися на театр з моря. І ось нарешті вони залишилися самі.
Ти ніколи не казала, що є для тебе Різдво, – сказав чоловік Ганни, диригент симфонічного оркестру театру, солісткою якого вона була. Жінка сумно посміхнулася:
Бо це було дуже давно… в іншому житті… У 2023 мені було вісім років… була війна…
Хто піде колядувати? – спитав рудий Васько. – Сьогодні свято, усі вдома ввечері, дадуть цукерок і грошей…
Без Гані не можна. Тільки вона вміє співати. А як її по-чують, завжди щось дадуть, – відгукнулася Олеся, подружка Гані. – Якщо не буде тривоги, то можна о восьмій пройтися по всім поверхам.
Діти жили у великому багатоповерховому будинку. Укриття було під ним, і всі мешканці ховалися там. Це було дуже зручно. Не всім так пощастило: цілий квартал бігав ховатися саме до них. Матері знали, що діти, почувши сирену, одразу підуть в укриття, і тому дозволяли їм гуляти на подвір’ї досить довго.
О восьмій, як і домовилися, Васько, Олеся, Дмитрик і Ганя зібралися колядувати. Почали з першого поверху. Сусіди радо зустрічали дітвору, слухали віршики, щедро обдаровували.
Сирена завила, коли вони обходили вже третій під’їзд.
Не хочу в укриття, – сказав Васько, – давайте ще в цю квартиру постукаємо. Тут живе стара тітка, вона ніколи не спускається в підвал. Вона вдома.
Він постукав у двері.
Хто там? – спитав скрипучий голос.– Колядувати дозволяєте? – Ідіть додому. Сирена… І тоді Ганя заспівала.
Двері розчинилися, на порозі стояла худа жінка із сивим волоссям. Десь далеко гримнуло, і діти побігли сходами до сховища. Ганя не зрушила з місця.
Чому ти не йдеш? – здивувалася стара.
Ви теж не йдете, – відповіла Ганя. – Я не боюся. Мама каже, що в наш будинок не потрапить, а якщо й потрапить, то й сховище не допоможе.
Заходь, – жінка пропустила її в кімнату.
Ганя роздивлялася навкруги. Яка дивна кімната! Біля вікна чорне фортепіано, у кутку гітара в чохлі, на стіні портрет стрункої жінки в червоній сукні з квіткою у волоссі. Ганя придивилася і впізнала:
Це ж ви? Яка гарна… І віяло…
Кармен, – сказала жінка. – Давно це було… Скільки тобі років?
Вісім.
Жінка сіла біля фортепіано.
А ну, спробуй це заспівати, – і награла знайому мелодію.
Ганя весело підхопила.
А ти хочеш учитися співати? – спитала жінка.
Мама не дозволяє. Каже, що в неї немає грошей, аби купити мені піаніно. Ми живемо з бабусею, мама не працює, хворіє. Тож бабусиної пенсії не вистачить… а ще й війна не закінчується…
Зрозуміло, – тихо промовила жінка. – А ти хочеш учитися?
Хочу… але я не знаю, як це – учитися співати. Я й так уже вмію…
Жінка мимоволі посміхнулася цим словам. Спитала, де живе Ганя. Потім сказала, щоб вона скоріше йшла до сховища, бо за вікном знов почувся гуркіт…
А різдвяним ранком хтось постукав у двері. Ганіна мама відчинила і з подивом впізнала сусідку з третього під’їзду. Стара зайшла до них і про щось довго розмовляла з мамою.
У нас немає піаніно, – почула Ганя голос матері. – Іде війна, яка музика?
Ну, якось це владнається, – відповіла жінка. – Війна закінчиться. Але в нас немає часу чекати. Життя швидкоплинне. Якщо не зараз, то коли?
Потім вона попрощалася і, навіть не звернувшись до Гані, пішла.
Після свят мати повела Ганю до музичної школи.
Так, нам телефонувала Ельвіра Андріївна, – сказала директорка, – місць немає, але я це владнаю. Дівчинка буде вчитися.
А хто вона, ця Ельвіра? – спитала Ганя.
Твоя добра фея, – посміхнулася директорка. – Вони завжди приходять на Різдво до слухняних дітей…
…Так ось як тебе знайшли! – посміхнувся чоловік.
Відбулось диво, – продовжила розповідь Ганна. – Це було щастя – співати. Незважаючи на обстріли, блекаути, музична школа працювала. Життя продовжувалося. Кілька років Ельвіра Андріївна працювала зі мною. Вона була оперною співачкою, і її уроки вокалу зробили мене ось такою, – Ганна з посмішкою подивилася на щойно зроблену світлину на фоні бігборду. – А потім я зустріла тебе, і ти запросив мене до свого театру…
… – і до свого життя. І тепер тебе знає весь світ. Через місяць у нас гастролі в Парижі… Як вона розгледіла в тобі талант? Ти ж тільки один куплет проспівала… Хоча… Срібло твого голосу відчуваєш з першого звуку.
Телефонний дзвінок перервав його.
Тато, мамо, де ви? Як там – тепло?
Донечко! – радо обізвалася Ганна. – У нас усе добре. Роздивляємося сіднейський театр з моря. А ввечері в нас концерт. І це – диво. Дива не закінчуюються, бо ж сьогодні – Різдво!..
ЛИСТ
Дідусю Святий Миколаю, у мене до тебе є одне прохання. Звичайно, я не була слухняною дівчинкою весь рік, це дуже важко. Я старалася, але в мене не виходило: завжди щось відбувалося, і мама лаяла мене. Але я не погана дівчинка, і ти мусиш мені допомогти. Я бачила тебе на малюнку – у тебе добрі очі, і я вірю, що ти не відмовиш мені тільки тому, що я вчора впала в калюжу і порвала курточку – це не навмисно!
Мама розповіла, що Святий Миколай дарує слухняним дітям подарунки. Він залишає їх під подушкою або вкладає в шкарпетки, які з вечора треба повісити в кімнаті. Те, про що я прошу, не поміститься під подушкою або в шкарпетку.
Спочатку я хотіла ляльку – я бачила її на вітрині; вона дуже гарна, велика, у рожевій сукні. Потім мені хотілося кошеня, але мама не дозволяє тримати його вдома. А я знаю, що можна попросити лише один подарунок.
Ми з мамою живемо одні: тато давно пішов на війну, яка називається АТО, але я не знаю, що це таке. Мама казала, що там страшно, вороги стріляють, снаряди руйнують будинки. Спочатку тато дзвонив і навіть розмовляв зі мною по телефону, але тепер він чомусь дзвонить лише мамі.
Коли він пішов на війну, було тепло: я проводжала його в літній сукні. А зараз зима. Хоча снігу немає, але холодно. Я знаю, що тато живе в наметі і боюся, що йому там холодно. Святий Миколаю, будь ласка, зроби так, щоб не йшов дощ чи сніг, і щоб не було морозу, а то тато замерзне і застудиться!
Коли на деревах було жовте листя, мене відправили до тітки Тані, я цілих два дні не бачила маму. Потім мама прийшла за мною. Вона була в некрасивій темній сукні з чорною косинкою на голові. Мама забрала мене додому і не лаяла кілька днів, хоч я розбила чашку, не прибрала іграшки і штовхнула в садку Наталку, і та розбила коліно. І Олена Володимирівна теж мене не лаяла і нічого не сказала мамі, хоча Наталка довго плакала та скаржилася на мене. Сусідка бабуся Надя весь час, тільки-но зустріне у дворі, гладить мене по голові і дає цукерки. Я такі не люблю, але мама вчила говорити «дякую», коли мені щось дарують, навіть якщо це мені не довподоби.
Я знаю, що мама купила мені ту ляльку в рожевій сукні – я знайшла коробку під її ліжком, коли туди закотився м’ячик. Я вже доросла і розумію, що ти, дідусю Святий Миколаю, не можеш за одну ніч рознести всім дітям подарунки, а лялька велика та важка. Отже, я можу попросити тебе про інше. Будь ласка, зроби так, щоб тато повернувся вранці на Свято! Мені не треба кошеня, не треба ляльки – я знаю, що мама подарує її від твого імені. Зроби так, щоби це АТО закінчилося, щоб ніхто не стріляв, щоб нікого не вбивали, і щоб мама не плакала. Тобі це не важко, ти ж чарівник! Я обіцяю, що весь наступний рік буду дуже слухняною. Ти ж пробачиш, що я не змогла бути хорошою завжди, і не змусиш мене чекати на тата ще рік? Ну, будь ласка, Святий Миколаю, ти ж любиш дітей! У всіх є тата, навіть у Наталки, хоча вона дражниться і ябедничає! Але чомусь тільки мій тато пішов воювати. Мама каже, що він дуже хоробрий, тож пішов захищати нашу країну від ворога.
А якщо ти не можеш зробити, щоб тато приїхав, – можливо, вороги його не пускають – то ж, коли він зателефонує, нехай мама дасть мені телефон, щоб я з ним поговорила. Вона чомусь більше не дозволяє мені з ним розмовляти, каже, що він на посту і дуже зайнятий, тільки передає мені вітання.
Дорогий дідусю Святий Миколаю, будь ласка, зроби так, щоб уранці на Свято тато приїхав! Мене звуть Марина, ми живемо у 3-й квартирі в будинку номер 16. Не переплутай, будь ласка! Ти ж не можеш мене обдурити? Мама казала, що ти найкращий друг дітей. Я вже доросла, мені цілих 5 років, але ж ти все одно виконаєш моє прохання?
А зараз я лягаю спати і чекатиму ранку. Я знаю, що в тебе багато справ, тому не заважатиму тобі. До побачення, дідусю!
