Суперник не витримав сусідства і взявся за ніж
Живопис, який став Словом
Мистецтво розвиває уяву. Мабуть, це головне в ньому, бо без уяви неможливий прогрес. Генії тому і є геніями, що вміють уявляти майже неможливе і заходити шляхи до нього.
Творчість – це, насамперед, уміння уявляти. Чи зустрічали ви творця без уяви? Мені довелося, але це вже інше тема.
Творчість – це захоплююча гра розуму. Іноді дрібниця спонукає до створювання шедевру (шедевр – це вже в кого як, але спонукає). Гадаю, саме з дрібниці, з несподіваного поштовху народжувалися великі витвори мистецтва. Немає різниці – у генія чи в аматора, але процес запуску однаковий.
А спробуйте і ви з нами! Даю поштовх. Розповідаю про те, як дрібниця, випадкове Слово народило цікаву книжку.
Поки не почала – усім завдання на спроможність уявляти. Ситуація: художник підготував у музеї виставку картин, а ранком виявилося, що хтось «попрацював» з ними: щось домальовано, щось зникло. А нікого не було…
Містика? Детектив?
У більшості людей – ступор: що це вона вигадала? Як це можливо? Та ні, дурниці. Немає варіантів.
Ну, це не я вигадала, а письменниця Ніна Даниленко. На презентації моєї книжки «Тополя за вікном» у Музеї мистецтв, де вона була ведучою, її погляд ковзнув стіною, завішаною живописними полотнами. І – несподівано запитала: а чи зможете ви написати оповідання на таку тему?
Довелося підняти рукавичку і відповісти на виклик.
Наступного дня оповідання було написане. І мені стало цікаво: а чи зможуть «степівчани» розкрутити цю тему? Вони люди творчі, уже натреновані літературним забаганками, бо заохочували їх писати і сонети, і оповідання на задану тему, і переклади робити, і «розтин» деяких творів…
Тобто, ніхто й не здивувався. І написали швидко, бо серед нас є художники, яким ця тема близька. Мабуть, якщо б пані Ніна запропонувала написати про зіпсований музичний твір, то реакція була б така сама. Кілька років роботи в студії літоб’єднання «Степ» не пройшли дарма ні для кого.
Чи можна змушувати творця творити на задану тему? О, це ще те питання! Свобода творчості тощо…
А свободу ніхто і не обмежував.
І вийшло 10 настільки різних оповідок, які розкривали цю дивну ситуацію, що я пораділа за уяву моїх друзів!
Якщо ви дочитали до цього місця, то у вас уже виникла тінь того, як пояснити шок з картинами. Чи ні? Ну, умикайте уяву! Що то могло бути? Приймаються всі версії – до чаклунства і містики. Побудьте трохи творцями!
А все просто. Ось як пояснили це наші автори.
До назви збірки вибрали саме назву мого оповідання – «Останній штрих». З нього й почну.
Кожний творець хворобливо ставиться до зауважень. Тобто, редактора не всі можуть витримати. Ось на цьому я й вибудувала сюжет.
Іноді досить одного штриха майстра, і робота початківця засяє. Майстер – це той, який бачить усі недоліки й знає, як знайти шляхи виправлення. Це стосується всіх жанрів мистецтва: можна замінити кілька слів у вірші, і він стає твором. Але ж треба знайти ці слова! Дописати промінь сонця на воді, і вона потече. А до цього картина була шматком тканини, вимазаної синьою фарбою…
У моєму оповіданні так сталося, що нічним черговим у галереї був старий майстер, який покинув живопис з невідомих обставин. Він трохи попрацював над полотнами амбітного молодого художника, і вони засяяли. Той і не одразу пригадав, що не він дописав дрібнички, які змінили його картини…
Хлопець отримав замовлення. Але так і не зміг повторити цей останній штрих, без якого його картини так і залишилися малярством…
Тобто, моє оповідання про те, як амбіції руйнують долю, і не треба нехтувати добрими порадами. Великий талант вимагає великої смиренності. Іншими словами – безапеляційно впевненими бувають тільки дурні.
Галина Суржок по іншому розкрутила сюжет. Родинні негаразди: свекруха хотіла позбутися невістки-художниці, і перед відкриттям виставки за її замовленням зіпсували полотна. Майже детектив: камери спостереження виявили злодія.
А втім, оповідання не про художницю. Про підступність, слабкість, материнську тиранію…
Свекрухи, а ви не подумали, що відбираєте в сина його кохання, яке може й не повторитися? Сини, а чи справді ви кохали своїх дружин, якщо не захистили їх? А може, не так: свекруха – свята людина, захистила дівчину від свого сина-недоумка. Розвела їх, а дівчина зустріла після справжнє кохання.
Людмила Юферова, здається, і не вигадувала, а розповіла справжню жахливу історію. Вірю, бо вона художниця, і виставляти свої полотна їй доводилося. Суперник ножем порізав її картини, бо не витримав сусідства, бо всі зупинялися саме біля них. Вірю, бо знаю: ревнивішими за зраджених жінок є тільки «митці». І саме чоловічої статі. А якщо жінка в мистецтві перемагає, то це нестерпно…
Олександр Архангельський розвернув сюжет інакше. Цнотливий викладач художнього училища замалював дівчину на картині, яку писав випускник для іспиту, бо «совок» вічний. Аби чогось не вийшло б…
Це для хлопця було несподіванкою. Дівчина образилася й пішла, він не зміг її переконати, що не винен. А це було кохання всього життя. «Кульгава доля» втрутилася…
Олена Трибуцька містично пояснила зміни на картині. У портрет утілилася душа померлої коханої, вона кликала до себе художника.
Темні сили живуть серед нас. Чи в нас самих… На щастя, усе закінчилася добре, але так не завжди буває. Цікавий задум і глибоке виконання.
Тетяна Микитась теж відчула тонкі матерії. ЇЇ оповідання про художника, який всюди шукав очі померлої коханої. Знайшов – вони дивилися на нього з картини невідомого художника…
А може, палке бажання викликало цю примару, бо картина щезла…
Тінь уальдівського «Дориана Грея» лягає на ці оповідання, хоч теми зовсім несхожі. Тінь містики, психології, чаклунства, гіркоти втрат, самотності, суму й надії…
Радію такій різноманітності творів. Радію цій силі уяви, яка здатна створити з нічого – з жартівливого питання – цілу книжку з різних історій!
Максим Липкан сам створив картину майбутнього – його художник всесильний, і технології всесильні, і через сотні років уява творця може миттєво реалізовуватися в зображеннях. Отож, генії здатні уявити майбутнє, і людство починає шукати шляхи до них. А хто розумів геніїв за життя? Тож нам невідомо, як вплине наше слово чи діло на майбутнє.
Оповідання Надії Чичкан підкупає щирістю. Героїня (гадаю, списана з авторки, але ж було про що писати!) з подивом розглядає свою картину, з якої за ніч містично зникло фіолетове листя з дерева. Причина, як виявилося, матеріальна, але розповідь інтригує фантастичним забарвленням!
Людмила Ніколаєвська додала в збірку трохи документальності й поезії. ЇЇ багаторічна робота тележурналісткою дала можливість познайомитись з багатьма майстрами пензля. Ці дописи цінні своєю достовірністю.
Оповідання Ніни Даниленко – справжній детектив. Ось у кого працює уява! Упевнена, що нікому не вигадати такий сюжет. Розповідь про кохання й підлість, винахідливість на грані фантастики.
Ні, не буду розповідати. Це треба прочитати. Будете здивовані.
Книжка вийшла обмеженим накладом, але її можна знайти в бібліотеках. Власне, для бібліотек і музеїв її й друкували. Вона – приклад творчої думки. Серед 10 оповідань немає навіть двох схожих. Ніхто сюжети не підказував, був тільки поштовх до творчості. Це наша ексклюзивна методика. Гей, керівники літературних студій, де ви? Пропонуйте своїм літераторам нові правила гри. Результат вас здивує. Думаю, такої другої книжки немає у світі, бо вже історія її створення – це майже фантастичне оповідання…
P.S. Книжка «Останній штрих» вийшла у Кропивницькому видавництві «КОД» у 2025 році. Автори – члени Кіровоградського обласного літературного об’єднання «Степ» ім. Віктора Погрібного. У 2024 році літоб’єднання виповнилося 85 років, тобто, воно має свою історію. Майже всі члени обласного осередка НСПУ у свій час були «степівчанами». Віктор Погрібний керував літоб’єднанням 48 років. Після його смерті у 2017 році головою літоб’єднання стала я.
Ольга Полевіна, письменниця, голова Кіровоградського обласного літературного об’єднання «Степ» ім. Віктора Погрібного
