Чарівне горище досі в моєму серці...

  Газета "Народне слово" продовжує публікувати розділи книги "Секрети сюжетів" авторів із Кіровоградського обласного літературного об'єднання "Степ" ім. В. Погрібного до 85-річного ювілею організації 

                        Олена Трибуцька

 

Коли почала писати цю творчу біографію, дивно, але не виникало запитання – з чого ж почати? Відразу на думку приходить дитинство. Бо саме тоді Книга впевнено і назавжди увійшла в моє життя. Чомусь найбільше згадую свої втечі на горище дідусевої та бабусиної хати, де серед різних таємничих предметів лежали книжки. Вони цікавили мене найбільше. Доволі рано навчившись читати, я читала все поспіль – від українських та російських казок до агрономічних довідників. То було моє улюблене місце – запилене горище, де снували павутину павуки і пахло старим мотлохом. Місце сили, де я відчувала себе причетною до якоїсь глибокої, неосяжної таїни, яка поставала зі сторінок старих книжок і вабила, кликала за собою, і я йшла, ішла в незвідані краї, де жили чарівні принцеси й злі відьми, шляхетні лицарі й боягузливі зрадники. Тоді я ще не знала, що йду в саме життя. Бо справжнє, не книжкове життя населене абсолютно ідентичними персонажами…

…Пройшов час. Маленька дівчинка виросла, а книга продовжувала йти поряд і займала величезне місце в моєму житті. Життя було мінливим, складним із вкрапленням діамантових крихт кохання, звичайних маленьких радощів – я читала Книгу буття й іноді щось римувала для себе. Це траплялося під впливом сильних емоцій. Але ці перші, несерйозні спроби нічим не завершувалися. Я багато читала, як і раніше, але не намагалася щось по-справжньому написати сама.

І лише коли з нами трапився 2014 рік і почалась війна на Сході, я написала перший свій вірш як реакцію на ці події. Він називався «Зима». Тепер я розумію, наскільки він був недовершеним у художньому плані – але це стало певним поштовхом. Другий вірш – «Карпатський сон» – було написано після поїздки в Карпатські гори, які настільки заворожили мене, тож втримати те, що вже пробудилось і зануртувало в мені, уже було неможливо. Власне, після цієї поезії, яку із захватом сприйняли мої друзі, і почалося моє справжнє творче життя.

Потім було багато поезії, знайомство і вступ до КОЛО «Степ», де мене багато чому навчили й спрямували у потрібне русло. Участь у різноманітних онлайн-конкурсах, де мої вірші непогано оцінювали. У проектах «Степу».

З початком великої війни, оговтавшись від шоку, почала писати про війну, про все, що відчувала і я, і всі ми в ці тяжкі страшні часи.

Нещодавно вийшла друком моя перша поетична збірка «Із Наві – в Яв». Є багато творчих планів і проєктів. Туди включаю і прозу.

Багато років спливло, нині я лишень трохи молодша від моєї бабусі, а її хата з чарівним горищем досі живе в моєму серці і житиме вічно. Там – витоки. І я й досі та маленька дівчинка, яка вже навчилася сама писати книжки. Про чарівних принцес і злих відьом, про шляхетність і зраду. Осанна тобі, бабусина хато, звідки я попливла рікою життя на човнику із пожовтілих аркушів старих запилених Книг!..

 1.Що для вас є здатність до творчості? Це тяжка праця чи радість?

 Це одномоментно і важка праця, і радість. І душевна потреба. І розрада в тяжкі часи. Чудово, що доля дала тобі здатність складати слова в речення чи строфи, щоб ти міг сказати те, про що ніколи не сказав би просто так.

 2. Який процент раціо і емоціо у віршах і в прозі? Він однаковий у цих жанрах чи є відмінності?

 

Вважаю, що поезія – більш емоційний жанр. Якщо у відсотках, то 80/20 у поезії і 60/40 у прозі. Відмінність між віршами й прозою є, і вона значна. Людина, яка пише і те, і інше, усе-таки знає, вона більше поет чи прозаїк. Я вважаю себе особисто більше здатною до поезії. У прозі більше раціо, а поезія – це майже чиста емоція.

 

3. Як ви ставитеся до сюжетних віршів? Чи є поезією те, що можна переказати прозою?

 

Сюжетні вірші мені подобаються. Може бути й повість, і роман у віршах, і поема. Є сюжетні вірші в Ліни Костенко, у багатьох відомих поетів. Проте нині ця форма ніби не в моді – сьогодні пишуть трохи по-іншому. Те, про що можна сказати прозою, можна сказати й поезією, узагалі тут не має бути обмежень.

Нині поетичні тенденції у світі полягають у все більшому використанні верлібру або прозопоезії. Та мені особисто все ж ближче римування. Хоча й верлібр, і прозопоезія, звичайно, теж цікаві, і, можливо, я буду використовувати ці форми в майбутньому.

 

4. Який, на ваш погляд, механізм дії поезії на свідомість читача? Чи відрізняється він від відповідного механізму в прозі?

 

Найперше – не всі вірші є поезією. Якщо це справжня поезія, то вона діє на читача незалежно від теми, незалежно від того, написана ямбом, хореєм чи дактилем тощо. Я сказала б, що скоріше поезія діє на підсвідомість, викликаючи асоціації, відчуття, бажання. Якщо ми читаємо твір справжнього Майстра, це змінює нас. Загалом поезія починається там, де є щось із магії чи з молитви. Коли буденні речі набувають небуденних сенсів.

Звичайно, на мій погляд, вплив поезії і прози на читача різний. Усе ж поезія – це концентрована емоція, і дія її відповідна.

 

5. Деталь у віршах і прозі – що це? Наскільки вона важлива? Перевантаження подробицями – це недолік чи ознака стилю?

 

Деталь – це виразна подробиця у творі, що несе вагоме сенсове та емоційне навантаження. Важливість її величезна. Іноді такі виражені символічні подробиці грають вирішальну роль у творі.

Щодо перевантажень творів подробицями – загалом це не дуже добре. Але кожен конкретний випадок – унікальний. Іноді такі подробиці доречні, а іноді роблять твір нудним.

 

6. Про що вам цікавіше читати – про пригоди, мандрівки, стосунки в родині чи між чоловіком та жінкою, твори з розлогим зовнішнім сюжетом чи такі, де дія відбувається більше в півсвідомості героїв?

 

Мені цікаво все, що талановито і захоплююче написано – теми і жанр, величина твору, розлогість сюжету неважливі. Хоча є теми, які мені особливо цікаві – нині це книжки про наше сучасне життя й про цю війну.