"Я у всесвіті жінка звичайна"
Побачив світ 95-ий випуск "Стежини"
Сторінка Кіровоградського обласного літературного об’єднання «Степ» ім. Віктора Погрібного
Відповідальна за випуск: Ольга Полевіна
Текст підготував: Олександр Архангельський
У степівчанки Оксани Маліновської до 50-річного ювілею вийшла друком книжка поезій «Сузір’я любові» (Вінниця, Твори, 2024 р. 264 стор.).
Кіровоградське літературне об’єднання «Степ» ім. В.Погрібного вітає авторку, бажає їй натхнення й нових творчих задумів.
Оксана Іванівна народилася 25 жовтня 1974 р. в селі Таужне Гайворонського району. Друкувалася в збірках «Зоряні роси», «Скарби Прибужжя», «Українська поезія в Італії» та в районній газеті «Гайворонські вісті».
До уваги читачів – поезії з цієї книжки.
Оксана Маліновська
*
Як дивно це – відшукувать слова,
В’язати їх у речення і рими,
Щоб тріпотіла в них душа жива,
Сердець людських торкаючись незримо.
*
Хвилини натхнення найкращі у світі.
В гарячій руці я тримаю перо.
І линуть вірші, як весняний той вітер.
Задума лягає мені на чоло.
*
Я у всесвіті – крапля роси,
Я у всесвіті – крапля краси.
Я у всесвіті – жінка і мати,
А це значить, повірте, багато.
Я – носій доброти і любові,
Що звучать в поетичному слові.
Як колись мене раптом не стане,
То зірниця впаде полум’яна.
І небесна відчиниться брама,
І омиє дощ землю сльозами,
Бо залишаться люблячі дітки…
І вірші ще зостануться – свідки,
Що у всесвіті все ж я була
І залишити пам’ять змогла.
Я – у всесвіті жінка звичайна.
Я – краплина роси живодайна.
*
Життя люблю я –
люблю всім серцем.
Люблю із медом,
люблю із перцем.
Життя люблю я,
як квітку рожу,
Бо не любити
його не можу.
Життя люблю я
за неповторність,
Як любить пташка
небес простори.
*
Земну допоки топчеш твердь,
Ти пам’ятай єдине,
що непоборною є смерть,
Все інше – побориме.
*
Йде війна на кухні нашій,
Бо не їсть малеча каші.
І благаю, і прошу.
А вона: «Сестрі лишу.
Як народиться колись –
Залюбки усе це з’їсть!».
*
Журилась Марина, що ниють коліна
І всім пожалілась, що ломить їй спину.
– Що сталось, дитино? – цікавиться тато.
– Я дуже не хочу наш двір прибирати…
*
Заглядає ніченька
у вікно.
Задрімало сонечко
вже давно.
Чом ти, люба донечко,
ще не спиш,
У країну снів своїх
не летиш?
Тепло так і радісно
там у снах.
Пташечки виспівують
на гілках.
Спи, маленька зоренько,
засинай.
Ні біди, ні горенька
ти не знай.
Хай дарує доленька
щасні дні,
Як хліби на поленьку
запашні.
В снах літай ти, донечко-
первоцвіт.
Бережу я, сонечко,
твій політ.
Котик спить улесливий,
спить наш край.
Спи і ти, малесенька,
засинай.
Коментарі
Дописати коментар