А що там із фейсом у скинутого літературного короля?
А що там із фейсом у скинутого
літературного короля?
Не сказати б системно і постійно, але все ж періодично я читаю твори сучасних українських авторів. У поле мого зору потрапило і літературне об'єднання із міста Кропивницького під назвою «Степ». Слідами історії з його книжкою «Тенета помсти» навіть написала статтю. Її можна прочитати тут: https://stepkr.blogspot.
Тоді склалося враження, що той «Степ» має в себе під боком недругів.Вони хотіли б применшити творчі здобутки студії, але, перепрошую, хотілка чи ще не виросла, чи вже відсохла. А недавно на тому ж сайті, де друкувався наїзд на «Степ», ця студія була згадана знову. Про неї висловився Василь Бондар, котрий років із двадцять підряд керував у Кропивницькому обласним осередком Національної спілки письменників України.
Його стаття у формі щоденникових нотаток починається так:
«Черговий зразок маргіналізації «Степу».
Серед розлогих трактувань слова « маргінал» я обрала лагідне: «Людина, яка не визнає загальноприйнятих норм і правил поведінки». А якщо не лагідно, то маргінали– це здебільшого соціально дезорієнтовані і дезадаптовані люди, кримінальні елементи, наркомани, пияки.
А члени «Степу» хто?
Знаходимо інформацію про них у медіа.
До літстудії "Степ" належать письменники, що наповнюють своїми віршами, новелами, есеями літературні сторінки в ЗМІ, дають інтерв'ю на теми творчості, пишуть рецензії, проводять зустрічі та відеочати з читачами, влаштовують презентації колективних збірок, яких із початку повномасштабної війни випустили, здається, з десяток.
Відшукайте співпадіння з бондарівською атестацією «Степу».
Не знайдете.
Бо їх нема.
В.Бондар береться аналізувати оповідання Н.Фесенко «Ворог на курорті», опубліковане, як можна зрозуміти з його записів, під редакцією «Степу». І, очевидно, лише одне це оповідання має ілюструвати «маргіналізацію» всього «Степу».
Оскільки ВБ виносить у публічний простір оцінку оповідання без наведення його тексту, то, певно, вважає, що нам цей твір можна й не читати. Адже все повинно бути ясно і з переказу та коментарів самого Бондаря.
Про що ж оповідання зі слів ВБ?:
Жінка з України на єгипетському курорті зустріла «росіянку, яка підтвердила, що підтримує війну в Україні, яку веде Росія; від’їжджаючи додому, з метою помсти українка набирає два з-під пива бокали чорної кави й виливає їх росіянці на голову».
Цей вчинок героїні оповідання Бондар оцінює так: «Дика, тваринна помста».
«Дика» у даному контексті згідно з тлумачним словником «нестримна, неприборкана, страшна». «Тваринна»– «груба, низька, люта». Вчинки з такими характеристиками притаманні людям лихим і жорстоким. Отже, Бондар вважає такою жінку з України? За що? Нагадаю: за те, що вона облила кавою «росіянку, яка підтвердила, що підтримує війну в Україні, яку веде Росія».
Василя Бондаря така поведінка героїні оповідання «знітила і притлумила». Іншими словами «збентежила, морально пригнітила, розстроїла, ошелешила, прикро вразила, засмутила».
Тобто Василя Бондаря пригнітило й засмутило, що жінка з України зневажає– вкотре повторююся–«росіянку, яка підтвердила, що підтримує війну в Україні, яку веде Росія».
Може, ВБ писав статтю для того, аби підкреслити, на чиєму боці його симпатії в цьому конфлікті?
Не тільки.
«Притлумила» Бондаря в оповіданні і «вся стилістика, в якій поданий твір: поверхові думки, заяложені слова, рахітичні вирази, канцелярит, примітивний гумор, надумані красивості».
Нанизане товсте намисто абстрактних звинувачень. А як щодо речових доказів?
Ось вирази, які Бондар вважає «рахітичними»:
«Очі засвітилися особливим світлом рожевої мрії».
Не надто вдале речення. «Засвітилися світлом» –це масло масляне, повтор. А «рожева мрія»– оскомний, заюзаний до дірок мем. Однак за побудовою ця фраза ідеальна порівняно з уже не раз цитованою тут конструкцією Бондаря – «росіянку, яка підтвердила, що підтримує війну в Україні, яку веде Росія».
Три звороти в одному короткому реченні –і два з них починаються одним і тим же словом! Рівень нетямущого учня третього класу.
«Голос весело бринів і з усіх сил заохочував погодитись». А в чому проблема? Читачеві з метафоричним мисленням усе зрозуміло. Хтось щось доводив так бадьоро, життєрадісно і захоплено, що слухачі мимохіть стали поділяти позицію того, хто говорив.
«Тут можна було складати карту всього глобусу». У підручнику географії написали б «карту світу» чи «карту планети Земля». Але ВБ веде мову про художній твір, який подається не в стилі наукової праці чи поліційного протоколу. В оповіданні можуть (і повинні, раз це література) бути символи, натяки, алегорії, перебільшення, підтексти, паралелі, переносні значення слів і навіть повністю нереальні в житті речі. Наприклад, у Леоніда Глібова і Редьярда Кіплінга тварини говорять людською мовою, ось як!
Та й зрештою глобус є зменшеною моделлю нашої планети і на його кулястий корпус нанесена карта світу.
«Таці зі стравами, зорієнтовані на всі мислимі народності планети». В офіційному меню ресторанів зазвичай пишуть лаконічно «Кухня народів світу». Але ви ж не забули, що це оповідання і авторка образно повідомила, що представники різних країн і народів могли вибрати наїдки, характерні для їхніх національних кухонь.
Ну ні, це просто facepalm, іспанський сором! Я нагадую прикмети художньої літератури чоловікові, що посідав письменницький трон кілька десятиліть і напевно ж, ще й повчав та виховував «підданих»!
Далі пан Бондар категорично заявляє, що «колишній голова «Степу», чиє ім'я носить сьогодні обласне літоб'єднання, ніколи б не дозволив подати подібний карикатурний текст до друку».
Відкриваємо Інтернет. Колишній голова «Степу» Віктор Погрібний пішов із життя 2017 року. Овва! То пан Бондар є медіум і дізнався та інтерпретував думку Погрібного під час спіритичного сеансу?
«Таким низькопробним письмом студія не здатна заохочувати до літератури, швидше навпаки – відвертати від неї»,–робить висновок Бондар.
Літературна студія не конче мусить когось до письменництва «заохочувати». Тому, хто має потяг до творчості, стимули не потрібні. Його ще спробуй зупинити, коли приходить натхнення. Може не їсти, не пити й не спати і все писати, писати й писати.
Кожна дія має має кінцеву мету. І безпорадний та беззубий, як можна переконатися з розбору записок Бондаря, рознос оповідання Фесенко – то, схоже, лише засіб досягнення тієї мети. Не була б Фесенко, то була б чи був Петренко або Іваненко. Головне – аби зі «Степу». Аби з вихлопної труби виплюнути в бік студії відпрацьовані гази. Аби пішли звук і сморід.
Навіщо? Напевно, чомусь ця студія застрягла В.Бондарю в горлі, як хребет карася, і так муляє, що аж штрикає у серце. А то є орган неоднозначний:
«Дивне те людське серце! Найбільше своє щастя, найбільшу розкіш бачить у тім, щоб задати другому болючий удар, зробити його нещасливим, відібрати йому віру в людей і надію на ліпше!»
Іван Франко,«Перехресні стежки»
Я впевнена, що кропивницькі письменники зі студії «Степ» після демаршу відставного головного літератора краю не втратять віри в себе й творчість. Бо ж не можна всерйоз сприймати нападки чоловіка, якого в оповіданні Фесенко знітила фраза «Обличчя від лоба до підборіддя».
Кожен, глянувши в дзеркало, переконається, що обличчя розташоване саме там, де написано!
Хоча...Якщо існує неевклідова геометрія, то можна припустити, що В.Бондар відкрив недарвінову анатомію.І тоді, звісно, загальноприйняті координати обличчя немилосердно дратуватимуть «винахідника», в уявленні якого обличчя знаходиться... скажімо, між пупом і колінами.
Світлана Яструбинська
