"Зліва від мене – твій чоловік,теперішній"...
Рецензія Тетяни Микитась на оповідання Ніни Даниленко «Собака gmail.com»
ДОВІЛЬНИЙ ПЕРЕКАЗ
1. Гра уяви
Я ніби ще студентка випускного курсу. На практичних заняттях отримуємо завдання – вибрати будь-який твір будь-якого автора й написати близько до тексту переказ у довільній формі, роблячи акцент на характеристиці головного героя відповідно до свого сприйняття. Розумію це так: читай і пиши що хочеш і як хочеш. Ти вільний у своїх думках.
Цілком випадково на очі мені потрапляє новела «Собака gmail.com» Ніни Даниленко. Читаю, перечитую, вчитуюся… Та так, що на довгий час стаю ніби одним цілим з тим героєм.
2. Душа героя, або Сповідь
У романах, у фільмах здебільшого говорять про трикутник, зітканий із доль особистостей. А я потрапив у квадрат і знаходжусь у найдальшій від тебе точці, у куті по діагоналі. Зліва від мене – твій чоловік, теперішній. Справа – мій друг, у минулому. Там, у протилежній від мене точці, ти просиш-благаєш про допомогу. І я без вагань поспішаю до тебе цією діагоналлю. Адже всі ці роки я подумки цією прямою надсилав тобі все, що люблю сам, чим жив кожну хвилину: аромати лугових трав, розмаїття кольорів і форм навколишніх квітів, мерехтливе сяйво далеких зірок, на які дивилися поночі разом, ритмічний стукіт свого серця… Ти знаєш – не можеш не знати, – що мої почуття до тебе живуть зі мною, у мені до цього часу ще зі студентської юності. Я давно вибачив тобі втечу в Карпати з моїм найкращим на той час другом, і сьогодні поспішаю до тебе. Ось тільки замкну за собою двері на ключ…
Раптом дуже голосно й чомусь, як здається, тривожно обізвався мобільний телефон. Це телефонує колишній «друг», той, що справа. Часу обмаль, та я (чому не відключив зв’язок?) слухаю його розповідь, сенс якої не зразу доходить до моєї свідомості. Веселим і аж занадто самовпевненим голосом він повідомляє, що ти надіслала йому листа з проханням про матеріальну допомогу, і зачитує написане. Цей лист і той, що надісланий мені, – однаковісінькі, майже слово в слово. Різниця лише в наших іменах та в тому, що ти пригадала мені, як я врятував тебе з-під коліс потяга біля моря, а він – від падіння в прірву в Карпатах. Та ще про те, що він був схильний до політики, а я до журналістики. Йому, «другові», звідкись стало відомо, що ти таким способом пообіцяла своєму чоловікові витягнути вашу сім’ю зі скрутного становища. Я готовий допомогти тобі. Але мене турбує питання – одне-єдине: кому ти ще надіслала копію такого ж листа, змінивши лише ім’я?
Переді мною діагональ. Мені не жаль ароматів лугових трав, різнокольорових квітів, мерехтливого світла далеких зірок, подумки надісланих тобі протягом цих років. Чому ж збилося з ритму моє серце? Адже воно, як і я, давно пробачили тобі всі завдані нам рани. Проте ні я, ні моє серце не зможемо пробачити твоєї зради.
Ключ так і залишився в моїй кишені. Двері не замкнено…
PS
Сьогодні мені вже багато, дуже багато років. Та я ще мрію дожити до того часу, коли переді мною лежатиме повна збірка повістей, оповідань, новел журналістки, письменниці Ніни Даниленко. Це буде чудово оформлене видання, адже авторка досконало володіє комп’ютерною графікою і має гарний смак. Від цієї книжки ще йтиме запах друкарської фарби. А зі сторінок із читачами говоритимуть незабутні герої, спонукатимуть до глибоких роздумів і переживань у такий нелегкий час нашого сьогодення.
Творчих успіхів і нових досягнень Вам, пані Ніно, на цьому тернистому, але такому прекрасному шляху! Нам з Вами є заради чого жити!
02.06.2024.
м.Кропивницький
Тетяна Микитась,
поетеса, прозаїк, член Кіровоградського обласного літературного об’єднання "Степ" ім. Віктора Погрібного
