Журі премії Маланюка має оцінювати лише номіновані твори ФОТО
У Кропивницькому відбувся другий вечір у рамках літературного хабу "Таїна тексту". Він недавно почав діяти при Кіровоградській обласній науковій бібліотеці ім. Дмитра Чижевського.Темою зустрічі було знайомство з авторами прозових творів, висунутих на здобуття Обласної літературної премії імені Євгена Маланюка. Прийшли усі номінанти–Ніна Даниленко, Роман Любарський, Ольга Могильда, Валерій М'ятович, Аліна Шевченко. Модерував захід один із засновників хабу доктор філологічних наук Сергій Михида, він же і член журі премії. У залі серед публіки були й інші літератори, зокрема, Надія Гармазій, Василь Бондар, Володимир Поліщук,Тетяна Березняк.
Твори номінантів проаналізували представники організацій, які висунули ці тексти на здобуття премії. Повість Ніни Даниленко "Третя дитина" та її новелу " Шлях до Іонічного моря"зі збірки "Смертельний соль-дієз" представила голова Кіровоградського обласного літературного об'єднання "Степ"імені Віктора Потрібного Ольга Полевіна.Вона зазначила, що згадані твори позначені тонким психологізмом, актуальністю теми(виживання звичайних людей у воєнному сьогоденні), майстерною побудовою динамічного сюжету, непередбачуваним фіналами.У цих творах відсутні необов'язкові описи та деталі. Кожен епізод і кожне слово неодмінно працюють на розкриття характеру героїв та розгортання інтриги.
(До речі, цього року "Степ" представив твори в усіх трьох номінаціях премії).
Потім кожен номінант презентував свої твори: розповів, як виник задум,чи є у героїв реальні прототипи,чи присутні в текстах автобіографічні мотиви.
Усі бажаючі могли висловити свою думку щодо номінованих творів і поставити
запитання авторам.
У ході обговорення, зокрема, прозвучали побажання: такі фактори, як обсяг твору, товщина(вага) книжки, схвалення її(зі слів автора)відомими письменниками, випуск твору тим чи іншим видавництвом, позалітературна активність автора, його професія, наявність у нього якихось відзнак жодним чином не мають впливати на оцінку творів. Некоректними є і заклики враховувати вік автора і той факт, що формат його твору нібито "кращий", ніж у інших претендентів
Жоден із цим моментів не обумовлений положенням про премію.
Журі мусить давати оцінку не авторам та їхньому загальному доробку, а лише конкретним творам, поданим на премію.
Загалом обговорення проходило виважено, помірковано і по темі, тільки під завісу трапився курйоз.
Ніна Даниленко поставила запитання одній із номінанток і ще не встигла його закінчити, як у передньому ряду підірвалося двоє людей із вигуками "Ми, ми, ми хочемо сказати!"
Йой, а шо ж сі стало? Запитання ж було ж адресоване не їм! Боялися, що авторка скаже щось "не те"? Або злякається запитання, розгубиться і заплутається? Чи вони вважали, що знають твір авторки краще від неї самої?
Даниленко терпляче пояснила, що спочатку все ж хотіла почути думку авторки. Та почала відповідати– і ледве замовкла, як згадані двоє увімкнули насичений обуреними інтонаціями звук і по черзі видали навдивовижу схожі спічі, де багаторазово повторювалася фраза "Не треба вішати ярлики!".
Ого! І якого ж кольору, розміру і змісту ті ярлики і на кого чи на що начеплені?І коли це сталося?І хто ж то такий зухвалий посмів це зробити?
Авторка номінованого твору, мабуть, поза підозрою, бо її ж нібито захищали аж до намагання не дати говорити. Залишається авторка запитання.
Що ж вона зробила? Перерахувала зафіксовані в положенні вимоги до творів, що претендують на премію, і запитала, які моменти у тексті авторки відповідають цим пунктам. І все. Жодних характеристик твору, жодних оцінок змісту чи стилю. Цілком можливо, що Ніна Даниленко цього твору не читала і хотіла дізнатися про нього із першоджерела–від самої номінантки. Запитання цілком по суті, а от промови щодо ярликів–категорично мимо каси. Вони були схожі на домашні заготовки на якийсь інший випадок(можливо, і стосовно іншого номінанта) і були озвучені не до ладу за принципом "не пропадати ж добру".
Показово, що інші номінанти, зокрема, Валерій М'ятович і та ж сама Ніна Даниленко справлялися з відповідями на численні запитання модератора і колег самотужки, без допомоги залу. Ці діалоги часом викликали сміх в аудиторії, що пожвавлювало креатив тусовки.
На завершення Сергій Михида урочисто повідомив присутнім літераторам, що всі вони є постмодерністами,а номінанти у темряві війни сяють як зірки своєю творчістю.
