"Складається життя з двох половин"...
Рецензія на твори Назарія Назарова
Поезія – дивний таємничій код, який «вмикає» в читача систему асоціацій і образів. Рядок, мов стріла, влучає в якесь потайне місце у свідомості, і ти вже не можеш його забути. Поезія діє на підсвідомість, на почуття.
На розум діє проза. Сюжетом, розміркуваннями, логічними висновками. І образами – через деталі. І асоціаціями – через свідомість читача.
Поезія має зворотну направленість: спочатку образи, деталі, асоціації, і слідом за ними – філософські висновки, логіка, тінь сюжету…
У поезії сюжету може й не бути, але, якщо, окрім усього переліченого, тінь його є, то це тільки підсилює твір. Якщо є натяк, про що мова, його досить, і він працює на зміст.
Погано, коли в поезії є тільки сюжет…
Це так, роздуми після знайомства з цікавим автором.
У книжці авторів Кропивницького літературного об’єднання «Степ» «Смертельний соль дієз» мені зацікавила поезія Назара Назарова.
Чим саме? Тим, без чого не буває поезії, – разючими рядками, тонким психологізмом, інтелектуальністю. Якоюсь особливою образністю.
І тою самою тінню сюжету.
Гойда дитину мати між могил
Спи спи дитя бо ми з тобою пил
Вогонь тебе уже не обпече
Тому схилися на моє плече
Тобі страшні вже не насняться сни
Бо ми померли в перші дні весни
Це – про лютий 2022 року.
***
Коли я тебе покинув мій доме
як дитина покидає утробу
я ще не вмів говорити
тепер я вчуся я вивчаю свою мову
від останнього слова до першого
на стінах мокрих від сліз я
виводжу твої літери пальцями
доме за трьома горизонтами
доме за семи ріками
ти написаний стрічкою крові на обрії
грудневого ранку
я вийшов не озираючись
і досі тебе не бачив
а тебе всі бачать а ніхто не чує
а ти ночами у мене в вухах – піснею
а ти ранками на моїй стежці – подорожником
і я не знаю як забрати тебе з собою
якщо вирвати ти засохнеш
а лишити – тебе затопчуть…
Тінь сюжету – і образи. І разючі рядки.
***
Моїм бабусям Галі і Ліді
В Париж приходить запізнілий вечір
і на дзвіниці б’є години дзвін.
І спогадом спускається на плечі
червнева спека із гарячих стін.
І пахне вже смородина й малина,
і спогад не здіймається з плеча,
і, певне, дозрівати вже повинна в дворах
мого дитинства алича.
Пояснювати поезію – марна справа. Вона або є, або її немає.
Вірші з книжки «Смертельний соль дієз» – віршована повість про долі, яких торкнулася війна. Та хіба лише торкнулася? Зламала, зруйнувала, перемолола.
засни засни і не читай новин
складається життя з двох половин
забута і далека та одна
а друга не прожита ще сповна
засни засни і не читай новин
про вбитих що лежать без домовин
про вбитих що лежать уздовж узбіч
про погляди замучених облич
Світ може бути зруйнованим в одну мить. І як знайти опору серед уламків? Не буває щасливих доль, коли йде війна. Незалежно від того, де ти знаходишся. У кожному місті – свої нещастя. І там, де стріляють, і там, де ховаються в укриттях, і там, за далекім кордоном, за чужими стінами, з болючими спогадами про втрачене.
Я ніколи не вірив у тебе, мій вигаданий батьку,
аж поки тебе не втратив.
Раніше я знав, що в тебе можна і не вірити,
бо ти даси собі раду і без моєї віри.
Але коли я побачив, що тебе справді немає,
то серце моє сповнилось жалем.
Хоча тебе ніколи не було,
я все ж таки вірив, що ти колись будеш моїм
Вірші – не пояснюють. Їх цитують.
Прострелили душу в саме осердя,
засипали собі очі чорним попелом,
і наче й не бачать нічого,
хоча дивляться, наче сплять,
хоча не засинали, наче вмерли,
хоча не вбиті, наче й є,
хоча їх насправді немає.
Вірші читають на самоті. Якщо вони резонують з твоїми почуттями – у них є те, без чого не буває поезії.
Якщо вони «Прострелили душу в саме осердя», то, мабуть, вона тут присутня.
Та сама, невловима, непояснювана, як подих, як промінь, як відгук. Де вона міститься? Скільки є рядків «поезій» без неї! Римованих, зрозумілих, логічних, сюжетних – без неї!
А тут вона є.
І в цьому її велика неосяжна таїна…
Еліна Заржицька, Золота письменниця України, членкиня НСПУ та НСЖУ, заступник голови Дніпровської обласної організації НСПУ, м. Дніпро.
