ОСОБЛИВІ ОКУЛЯРИ ДЛЯ «СТЕПУ»
ОСОБЛИВІ ОКУЛЯРИ ДЛЯ «СТЕПУ»
Узагалі-то щоденник – це якась сива давнина. Щоденники вели
дівчатка в пансіонах шляхетних панянок, де писали всіляку нісенітницю, або
люди, які вважали себе (іноді безпідставно) дуже значущими… Більшість
щоденників ми побачили через багато років після смерті авторів.
Щоденники Василя Бондаря друкуються ще за його життя, і він зумів
довести, що на це треба виділяти бюджетні кошти,
Перша частина «Мережаних закладок» уже стоїть у бібліотеках, а
наступна пишеться й друкується в пресі. Тож Бондар вирішив не чекати
смерті, а мати можливість отримувати ляпасів ще за життя, бо за деякі фрази
і припущення можна і по фейсу дістати.
Це ж як треба себе любити, щоб вважати, ніби цей потік свідомості
буде комусь цікавий! На думку автора, це вклад в історію літератури – і не
інакше! Це – щабель творчості. Бо якщо не вдається зацікавити читача
своїми художніми творами, від яких тхне нафталіном, то літературні плітки –
саме те…
Ось цитата зі щоденника Бондаря:
«20 січня
Черговий зразок маргіналізації «Степу». В останньому номері газети
«Народне слово» надруковане оповідання Наталі Фесенко «Ворог на
курорті».
Я не буду перераховувати численні презентації восьми книжок, які видав
«Степ» за останні два роки. Скажу тільки, що одна з них, надрукована в
тернопільському видавництві «Навчальна книга – Богдан», була
представлена на «Книжковій країні» у Києві – і не тільки. Вона – у топ-
продажу, а численні публікації про неї ще тривають.
Звісно, це яскравий доказ «маргіналізації»!
Наступна теза Бондаря: колишній голова «Степу» Віктор Погрібний не
пропустив би цього оповідання до друку.
Свого часу Н.Фесенко отримала від «Степу» диплом переможця
літературного конкурсу «Сокіл степів» (фото з В. Погрібним додаю).
Далі за текстом: «Тема сучасна, актуальна: середніх літ жінка за
наполяганням дочки потрапляє на відпочинок до теплих країв, на
єгипетських пляжах зустрічає випадково росіянку, яка підтвердила, що
підтримує війну в Україні, яку веде Росія; від’їжджаючи додому, з метою
помсти українка набирає два з-під пива бокали чорної кави й виливає їх
росіянці на голову. Дика, тваринна помста…», – не вгамовується Бондар.
З якою ніжністю він ставиться до цієї росіянки, яку спіткала
«дика, тваринна помста»! А чи можна це назвати помстою? А чи не прояв це
незламності і нескореності? Але яка дивна реакція Бондаря! Особисто я
аплодую героїні новели. На жаль, у її розпорядженні була тільки кава.
Проводжу пряму лінію від мовчання Бондаря на початку війни (бо саме від
нього чекали полум’яних дописів, яких так і не дочекалися), до
засудження цієї «тваринності» героїні Фесенко. Вам нічого не спало на
думку? Чи це тільки мені здається?..
Читаємо далі: «Таким низькопробним письмом студія не здатна
заохочувати до літератури, швидше навпаки – відвертати від неї».
Скажіть це 26 письменникам з усієї України й зарубіжжя, серед яких
три «золотих», що «заохотилися» писати з нами книжку.
Канєшна, це дуже яскравий приклад «відвертання від
літератури». До речі, книжка знову в топ-продажу. Ось посилання:
https://stepkr.blogspot.com/2024/09/blog-post_8.html
У пана щось із очима, що він усе бачить якось навиворіт?
Чи, може, в нього окуляри особливі для «Степу»?
І що цікаво: досягнень, роботи, яку проводить «Степ», численних
презентацій, публікацій, альманаху, де за
останні роки представлено більше ста авторів – не бачить. Наводить цитати,
які ні про що не говорять, і
робить такі висновки, що наївний читач жахнеться. А потім лицемірно
дивується, чого це «Степ» не тягнеться до обласного осередку спілки
письменників! Такі дії Бондаря –підступне і свідоме руйнування системи, бо
«Степ» і НСПУ – єдина літературна площина.
І святий обов’язок НСПУ допомогати літоб’єднанням. Завжди можна
зателефонувати мені і дати пораду врешті- решт.
До речі, читала оповідання Бондаря «Блекаут». Такий собі переказ
баченого, реакція пересічного – не письменника! – громадянина на реалії
воєнного часу. Чому автор посоромився назвати
героя Василем Васильовичем і писати від першої особи, бо якось усе до
смішного впізнаване? Пішов, побачив, описав. Але цей есей він чомусь
обізвав оповіданням!
А чи може Бондар написати щось таке, чого не бачив, не чув, що
насправді не відбувалося ні з ним, ні зі знайомими? Тобто – уявити.
Вигадати. Бо письменництво – це здатність уявити все, що завгодно, а потім
написати так, аби здавалося, що це сповідь. Усе інше – у кращому випадку
журналістика.
Мабуть, не може. Чула від Наталії Фесенко, що Бондар навіть поцупив у
неї сюжет оповідання «Малороска». Давня історія, але з багаторічним
продовженням. Чи не є цей допис Бондаря помстою за свою літературну
імпотенцію? Може, це особливе
садистське задоволення – під виглядом «праведного гнєва» спробувати
довести Фесенко до інфаркту?
Погортала ці його «Щоденники». Знайшла й про себе. Невже В.Бондар
дійсно вважає, що всі події в сюжетах моїх романів трапилися зі мною? А як же
щодо уяви письменника?
Без уяви, без моделювання сюжету письменника не існує.
Цікаво, як він тоді ставиться до творів Валерія М’ятовича?Наприклад, до
того оповідання, яке було надруковане поряд з мерзотою про«Степ»? Там
описаний сексуально стурбований старий бабій. Улюблена тема цього
автора, якщо згадати його «Номенклатурний декамерон». З кого М’ятович
списував? Мені цікаво. Хочу познайомитися. І яка ж у цьому творі головна
ідея?У Фесенко ідея чітка й зрозуміла.
Бачу, що пана дратує «Степ». Згуртованістю, мобільністю,
креативністю. У нас весело й творчо. Конєшно, це нестерпно. Мені як
вихованій людині аж якось невдобно, що заважаю.
Прямо хочеться сказати: вибачте, що ми існуємо!
Ольга Полевіна,
голова Кіровоградського обласного літературного
об’єднання «Степ» імені Віктора Погрібного
