"Не чіпай цеї жінки-згориш"
Сторінка "Степу" на сайті "Ранкове місто"
Побачив світ 91-ий випуск "Стежини"
Сторінка Кіровоградського обласного літературного об’єднання «Степ» ім. В. Погрібного
Відповідальна за випуск Ольга Полевіна
Текст підготував Олександр Архангельський
5.08. 2024р ВІКТОРУ ПОГРІБНОМУ ВИПОВНИЛОСЯ Б 89 РОКІВ…
Погрібний Віктор Олексійович – поет, прозаїк, журналіст, публіцист, сатирик, громадський діяч.
Народився 5 серпня 1935 р. в с. Матусівка Великовисківського району Одеського округу (нині с. Матусівка Новоукраїнського району Кіровоградської області).
Навчався в Мар'янівській, Великовисківській та середній №4 школах м. Кіровоград.
Закінчив факультет журналістики Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка (1958).
Був власним кореспондентом республіканських газет «Молодь України», «Сільські вісті», «Літературна Україна».
У 1966-1975 рр. – редактор кіровоградської обласної газети «Молодий комунар», у 1979-1998 рр. – літпрацівник, завідувач відділу, заступник, перший заступник редактора обласної газети «Кіровоградська правда».
Автор численних публіцистичних статей, нарисів, художньо-документальних оповідей, памфлетів та фейлетонів, понад 50 теле- та радіопередач з проблем екології, збереження рідної мови, духовності.
Друкувався з 1957 р. Автор численних публікацій у республіканських часописах «Вітчизна», «Дніпро», «Київ», «Зміна», «Літературна Україна», «Вежа» та ін.
Автор книжок поезії: «Напис на шибці» (1993), «Прости мій гнів» (2006), «Знайдений зошит»; публіцистики «Жертовне вогнище» (1995), «Серед українців» (2004); прози «Царина» (2003), «Куща» (2012 ), «Гріх і честь» (2016); гумору й сатири «Маркове пекло» (2005); автор текстів фотоальбомів «Нескорений «Спартак»» (1982), «Кіровоград» та інших видань.
Окремі твори увійшли до колективних збірок, альманахів, антологій, хрестоматій: «20x20. Письменники сучасної Кіровоградщини» (2004), «Шевченкіана степова» (2005), «Євшан» (поезія, 2000), «П’яте колесо» (гумор, 2002); «Золоте поле» (2009), «Блакитні вежі» (2011).
З 1969 р. – керівник Кіровоградського обласного літературного об’єднання «Степ». Неодноразово обирався депутатом Кіровоградської обласної ради.
Ініціював відновлення статусу села Арсенівка, де народився І.К. Карпенко-Карий: домігся прокладення асфальтованого шляху, встановлення пам'ятних знаків, відкриття музейно-природничого заповідника «Батьківщина Карпенка-Карого» (1992), створення філії Кіровоградського обласного краєзнавчого музею «Музейно-природний заповідник «Тобілевичі».
Став ініціатором створення обласної організації «Зелений світ» (1989), заснував літературний фонд «Відродження» (1992), на кошти якого видано близько 100 книжок літераторів Кіровоградщини. Відновив літературно-мистецький журнал «Степ», працюючи в ньому головним редактором.
Член Національної ради Конгресу української інтелігенції та голова його обласного відділення.
Лауреат премій: обласної комсомольської імені Юрія Яновського (1974), республіканської літературно-мистецької імені І.Нечуя-Левицького (1996р.), літературних: обласної імені Євгена Маланюка за книжку «Серед українців» (2004), імені Остапа Вишні за книжку «Маркове пекло» (2008), імені Олеся Гончара за книжку «Куща» (2015).
З 2011 року працював на посаді завідувача філії Кіровоградського обласного краєзнавчого музею музейно-природного заповідника «Тобілевичі».
Заслужений журналіст України. Нагороджений орденами «Знак Пошани», «За заслуги» 2 ступеня; медаллю «За трудову відзнаку»; Почесними грамотами Національної спілки журналістів України, Національної спілки письменників України та її Почесним Знаком.
Член Національної спілки журналістів України (1958), Національної спілки письменників України (1996).
Помер 1 жовтня 2017 р. Похований у с. Матусівка.
Віктор Погрібний
*
За далеким отим косогором,
де спішить до Синюхи Вись,
осокори цілують зорі,
що над вигоном зайнялись.
Там червону вогонь-калину
обіймає зелений хміль,
там удосвіта ключ качиний
повертає до річки з піль.
Там дівчата – отак крилато
заспівають – полине гук.
Там у тихій селянській хаті
бабі Ганні гуде онук...
У житті ми такі непосиди:
заберемось в далекий край:
«Я поїду і не приїду!».
Ну а матері – виглядай.
Виглядай чи дочку, чи сина
і в хустині сльозу суши:
«Ой ти, серце – моя дитино,
хоч листівочку напиши»...
Не простять тобі клени, друже,
якщо кинеш ти рідний двір
і в солодших краях забудеш
свій далекий отой косогір.
За далеким отим косогором,
де батьківський оставсь поріг,
осокори цілують зорі,
а тополі ревнують їх...
Ця блузонька…
Ця блузонька біла…
А фоном – спориш.
А фоном – святі солов’ї Матусівки.
Не чіпай цеї жінки – згориш,
тільки димок піде голубою цівкою…
На асфальті взимку
Біжить з акації стручок –
біжить за мною насінина…
Ах, жаль,
що не біжить дитина
за мною хвостиком,
від тебе хлопчик –
не біжить.
Сторінка Кіровоградського обласного літературного об’єднання «Степ» ім. В. Погрібного
Відповідальна за випуск Ольга Полевіна
Текст підготував Олександр Архангельський
5.08. 2024р ВІКТОРУ ПОГРІБНОМУ ВИПОВНИЛОСЯ Б 89 РОКІВ…
Погрібний Віктор Олексійович – поет, прозаїк, журналіст, публіцист, сатирик, громадський діяч.
Народився 5 серпня 1935 р. в с. Матусівка Великовисківського району Одеського округу (нині с. Матусівка Новоукраїнського району Кіровоградської області).
Навчався в Мар'янівській, Великовисківській та середній №4 школах м. Кіровоград.
Закінчив факультет журналістики Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка (1958).
Був власним кореспондентом республіканських газет «Молодь України», «Сільські вісті», «Літературна Україна».
У 1966-1975 рр. – редактор кіровоградської обласної газети «Молодий комунар», у 1979-1998 рр. – літпрацівник, завідувач відділу, заступник, перший заступник редактора обласної газети «Кіровоградська правда».
Автор численних публіцистичних статей, нарисів, художньо-документальних оповідей, памфлетів та фейлетонів, понад 50 теле- та радіопередач з проблем екології, збереження рідної мови, духовності.
Друкувався з 1957 р. Автор численних публікацій у республіканських часописах «Вітчизна», «Дніпро», «Київ», «Зміна», «Літературна Україна», «Вежа» та ін.
Автор книжок поезії: «Напис на шибці» (1993), «Прости мій гнів» (2006), «Знайдений зошит»; публіцистики «Жертовне вогнище» (1995), «Серед українців» (2004); прози «Царина» (2003), «Куща» (2012 ), «Гріх і честь» (2016); гумору й сатири «Маркове пекло» (2005); автор текстів фотоальбомів «Нескорений «Спартак»» (1982), «Кіровоград» та інших видань.
Окремі твори увійшли до колективних збірок, альманахів, антологій, хрестоматій: «20x20. Письменники сучасної Кіровоградщини» (2004), «Шевченкіана степова» (2005), «Євшан» (поезія, 2000), «П’яте колесо» (гумор, 2002); «Золоте поле» (2009), «Блакитні вежі» (2011).
З 1969 р. – керівник Кіровоградського обласного літературного об’єднання «Степ». Неодноразово обирався депутатом Кіровоградської обласної ради.
Ініціював відновлення статусу села Арсенівка, де народився І.К. Карпенко-Карий: домігся прокладення асфальтованого шляху, встановлення пам'ятних знаків, відкриття музейно-природничого заповідника «Батьківщина Карпенка-Карого» (1992), створення філії Кіровоградського обласного краєзнавчого музею «Музейно-природний заповідник «Тобілевичі».
Став ініціатором створення обласної організації «Зелений світ» (1989), заснував літературний фонд «Відродження» (1992), на кошти якого видано близько 100 книжок літераторів Кіровоградщини. Відновив літературно-мистецький журнал «Степ», працюючи в ньому головним редактором.
Член Національної ради Конгресу української інтелігенції та голова його обласного відділення.
Лауреат премій: обласної комсомольської імені Юрія Яновського (1974), республіканської літературно-мистецької імені І.Нечуя-Левицького (1996р.), літературних: обласної імені Євгена Маланюка за книжку «Серед українців» (2004), імені Остапа Вишні за книжку «Маркове пекло» (2008), імені Олеся Гончара за книжку «Куща» (2015).
З 2011 року працював на посаді завідувача філії Кіровоградського обласного краєзнавчого музею музейно-природного заповідника «Тобілевичі».
Заслужений журналіст України. Нагороджений орденами «Знак Пошани», «За заслуги» 2 ступеня; медаллю «За трудову відзнаку»; Почесними грамотами Національної спілки журналістів України, Національної спілки письменників України та її Почесним Знаком.
Член Національної спілки журналістів України (1958), Національної спілки письменників України (1996).
Помер 1 жовтня 2017 р. Похований у с. Матусівка.
Віктор Погрібний
*
За далеким отим косогором,
де спішить до Синюхи Вись,
осокори цілують зорі,
що над вигоном зайнялись.
Там червону вогонь-калину
обіймає зелений хміль,
там удосвіта ключ качиний
повертає до річки з піль.
Там дівчата – отак крилато
заспівають – полине гук.
Там у тихій селянській хаті
бабі Ганні гуде онук...
У житті ми такі непосиди:
заберемось в далекий край:
«Я поїду і не приїду!».
Ну а матері – виглядай.
Виглядай чи дочку, чи сина
і в хустині сльозу суши:
«Ой ти, серце – моя дитино,
хоч листівочку напиши»...
Не простять тобі клени, друже,
якщо кинеш ти рідний двір
і в солодших краях забудеш
свій далекий отой косогір.
За далеким отим косогором,
де батьківський оставсь поріг,
осокори цілують зорі,
а тополі ревнують їх...
Ця блузонька…
Ця блузонька біла…
А фоном – спориш.
А фоном – святі солов’ї Матусівки.
Не чіпай цеї жінки – згориш,
тільки димок піде голубою цівкою…
На асфальті взимку
Біжить з акації стручок –
біжить за мною насінина…
Ах, жаль,
що не біжить дитина
за мною хвостиком,
від тебе хлопчик –
не біжить.
