"Не чіпай цеї жінки-згориш"

 

Сторінка "Степу" на сайті "Ранкове місто"

Побачив світ 91-ий випуск "Стежини"

  •  6 серп. 2024 18:53 
  •  71 
  •  
    • Стаття Побачив світ 91-ий випуск «Стежини» Ранкове місто. Кропивницький

      Сторінка Кіровоградського обласного літературного об’єднання «Степ» ім. В. Погрібного

      Відповідальна за випуск Ольга Полевіна

      Текст підготував Олександр Архангельський

      5.08. 2024р ВІКТОРУ ПОГРІБНОМУ ВИПОВНИЛОСЯ Б 89 РОКІВ…

      Погрібний Віктор Олексійович – поет, прозаїк, журналіст, публіцист, сатирик, громадський діяч.

      Народився 5 серпня 1935 р. в с. Матусівка Великовисківського району Одеського округу (нині с. Матусівка Новоукраїнського району Кіровоградської області).

      Навчався в Мар'янівськійВеликовисківській та середній №4 школах м. Кіровоград.

      Закінчив факультет журналістики Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка (1958).

      Був власним кореспондентом республіканських газет «Молодь України», «Сільські вісті», «Літературна Україна».

      У 1966-1975 рр– редактор кіровоградської обласної газети «Молодий комунар», у 1979-1998 рр. – літпрацівникзавідувач відділу, заступник, перший заступник редактора обласної газети «Кіровоградська правда».

      Автор численних публіцистичних статей, нарисівхудожньо-документальних оповідейпамфлетів та фейлетонів, понад 50 теле- та радіопередач з проблем екологіїзбереження рідної мовидуховності.

      Друкувався з 1957 р. Автор численних публікацій у республіканських часописах «Вітчизна», «Дніпро», «Київ», «Зміна», «Літературна Україна», «Вежа» та ін.

      Автор книжок поезії: «Напис на шибці» (1993), «Прости мій гнів» (2006), «Знайдений зошит»; публіцистики «Жертовне вогнище» (1995), «Серед українців» (2004); прози «Царина» (2003), «Куща» (2012 ), «Гріх і честь» (2016); гумору й сатири «Маркове пекло» (2005); автор текстів фотоальбомів «Нескорений «Спартак»» (1982), «Кіровоград» та інших видань.

      Окремі твори увійшли до колективних збірокальманахівантологійхрестоматій: «20x20Письменники сучасної Кіровоградщини» (2004), «Шевченкіана степова» (2005), «Євшан» (поезія, 2000), «П’яте колесо» (гумор, 2002); «Золоте поле» (2009), «Блакитні вежі» (2011).

      З 1969 р. – керівник Кіровоградського обласного літературного об’єднання «Степ». Неодноразово обирався депутатом Кіровоградської обласної ради.

      Ініціював відновлення статусу села Арсенівка, де народився І.К. Карпенко-Карий: домігся прокладення асфальтованого шляху, встановлення пам'ятних знаків, відкриття музейно-природничого заповідника «Батьківщина Карпенка-Карого» (1992), створення філії Кіровоградського обласного краєзнавчого музею «Музейно-природний заповідник «Тобілевичі».

      Став ініціатором створення обласної організації «Зелений світ» (1989), заснував літературний фонд «Відродження» (1992), на кошти якого видано близько 100 книжок літераторів Кіровоградщини. Відновив літературно-мистецький журнал «Степ», працюючи в ньому головним редактором.

      Член Національної ради Конгресу української інтелігенції та голова його обласного відділення.

      Лауреат премійобласної комсомольської імені Юрія Яновського (1974), республіканської літературно-мистецької імені І.Нечуя-Левицького (1996р.), літературнихобласної імені Євгена Маланюка за книжку «Серед українців» (2004), імені Остапа Вишні за книжку «Маркове пекло» (2008), імені Олеся Гончара за книжку «Куща» (2015).

      З 2011 року працював на посаді завідувача філії Кіровоградського обласного краєзнавчого музею музейно-природного заповідника «Тобілевичі».

      Заслужений журналіст УкраїниНагороджений орденами «Знак Пошани», «За заслуги» 2 ступенямедаллю «За трудову відзнаку»; Почесними грамотами Національної спілки журналістів УкраїниНаціональної спілки письменників України та її Почесним Знаком.

      Член Національної спілки журналістів України (1958), Національної спілки письменників України (1996).

      Помер 1 жовтня 2017 р. Похований у с. Матусівка.

      Віктор Погрібний

      *

      За далеким отим косогором,

      де спішить до Синюхи Вись,

      осокори цілують зорі,

      що над вигоном зайнялись.

      Там червону вогонь-калину

      обіймає зелений хміль,

      там удосвіта ключ качиний

      повертає до річки з піль.

      Там дівчата – отак крилато

      заспівають – полине гук.

      Там у тихій селянській хаті

      бабі Ганні гуде онук...

      У житті ми такі непосиди:

      заберемось в далекий край:

      «Я поїду і не приїду!».

      Ну а матері – виглядай.

      Виглядай чи дочку, чи сина

      і в хустині сльозу суши:

      «Ой ти, серце – моя дитино,

      хоч листівочку напиши»...

      Не простять тобі клени, друже,

      якщо кинеш ти рідний двір

      і в солодших краях забудеш

      свій далекий отой косогір.

      За далеким отим косогором,

      де батьківський оставсь поріг,

      осокори цілують зорі,

      а тополі ревнують їх...

      Ця блузонька

      Ця блузонька біла…

      А фоном – спориш.

      А фоном – святі солов’ї Матусівки.

      Не чіпай цеї жінки – згориш,

      тільки димок піде голубою цівкою…

      На асфальті взимку

      Біжить з акації стручок –

      біжить за мною насінина…

      Ах, жаль,

      що не біжить дитина

      за мною хвостиком,

      від тебе хлопчик –

      не біжить.

        Популярні дописи з цього блогу

        А що там із фейсом у скинутого літературного короля?

        Унікальна книга з участю "Степу" "Чи бачать небеса котів" уже презентується ФОТО