"Любовні багатокутники-не від хорошого життя" ФОТО


Презентація книжки Ольги Полевіної "Тополя за вікном"у музей мистецтв м. Кропивницького

 

 Авторка численних поетичних та прозових творів голова Кіровоградського обласного літературного об'єднання «Степ» імені Віктора Погрібного Ольга Полевіна   презентувала  свою  щойно випущену видавництвом «Імекс-ЛТД» (м. Кропивницький) книжку «Тополя за вікном». До неї увійшли роман, повісті та оповідання. Читачам, які зібралися в обласному музеї мистецтв, письменниця представила нову збірку у форматі інтерв'ю – відповідала на запитання своєї колеги по «Степу» журналістки і прозаїка Ніни Даниленко. Пропонуємо реліз-версію цієї бесіди.

 

– Ольго Миколаївно, пройдіться, будь ласка, стисло змістом вміщених у  книжці творів – про що вони?

 

– Роман «Тополя за вікном», який чекав понад 15 років на видання. Підготовлений до друку у 2012 році. Невеликий за обсягом, тому не потрапив до жодного конкурсу, бо не вистачало кільканадцяти тисяч знаків. Ніколи не дописую твори, тому отак, без нагороди. Іншим романам пощастило отримати дипломи: журі й видавництва полюбляють довгі оповіді. 11 творів – повісті та оповідання – доповнили книгу. Вони в різних жанрах: містика, хорор, історичний, міфологічний, із сатиричним підтекстом, лірика, психологія, повість для підлітків… Тобто з усіх боків представлена письменниця Ольга Полевіна. Такої книги в мене ще не було. Сподіваюсь, є твори на всі смаки.

 

– Коли писали книжку, що в житті літературних героїв цікавило вас найбільше?

 

– Те, що і в житті не-літературних і не-героїв: що ж там у них всередині? Різниця лише в тому, що «своїх» героїв я можу препарувати, а от із «живими» персонажами це не завжди можливо. Мене цікавить людина – які витоки її вчинків? Намагаюся розібратися. І коли вгадую – у житті – дуже радію. Часто вгадую. Інша річ – мої твори. Там я «вгадую» завжди. І намагаюсь пояснити, чому герой саме таке утнув. Бо в нього були підстави. Ось про це й річ. А мої герої – пересічні люди, ходять між вами, хоч і вигадані. І коли мені говорять, що «впізнали», з кого я списувала, радію: знову вгадала. Змодельована мною ситуація, виявляється, уже була в когось!

 

– Які  твори в «Тополі за вікном» написані за заданою тематикою (наприклад, за вимогами якогось конкурсу)?

 

– «Ліс». Був конкурс про пригоди в лісі. Але написався зовсім інший «Ліс» – підступний і огидний. Ліс – це наше середовище. Повість про те, як зграя псів напала на – як вони вважали – овечку. А вона виявилася вовчицею.

 

– У принципі кожному письменникові подобаються його герої, бо вони є його витвором. Але поясніть, будь ласка, як можуть подобатися персонажі з повісті «Ліс» - усі дволикі, нещирі, підступні...

 

– Я ними милуюся! Яка колекція мерзотників! На їх тлі «вовчиця» – майже ідеальний персонаж. Мені вона подобається. А чим вона завинила? Нікого ж не вбито, вишукана помста, з фантазією й розумінням тієї самої глибинної суті вчинків.

 

– У романі, який дав назву цій книжці, партнери головної героїні безвідповідальні: вони кривдили її. Але як на мене, то  й вона не ідеальна. Наприклад, зустрічалася з одруженими чоловіками і, можливо, десь подумки й тішилася цим, коли  бойфренд був авторитетним і багатим… А яке ставлення до неї у вас? 

 

– Роман про звичайну жінку, який, можливо, не пощастило. А може, сама була винна, що так склалося. А могло б скластися інакше. Чому? Хай читач сам робить висновки. Кожний наш вчинок має проекцію через роки. І не завжди (ох, майже ніколи!) ми не можемо вгадати, як відгукнеться кожне наше вимовлене слово… У якомусь жіночому віці «закінчуються» неодружені, то й трапляються одружені. А любов не залежить від того, одружений чи ні. Якби можна було їй сказати: слід іти геть, він зайнятий! Ні, звичайно, кажуть, але ж вона не слухає…Споконвіку про це пишуть, говорять, моралізують, але любов існує й буде завжди існувати. І чим вона гарячіша – тим небезпечніша. Може бути смертельно небезпечною. Усі ці любовні трикутники, чотири- п’яти- кутники – не від хорошого життя. І нічим добрим це не закінчується у більшості випадків. Але люди завжди будуть потрапляти в ці тенета, а письменники – писати про це.

Гадаю, чоловічі образи в романі мені вдалися – запам’ятовуються. Але вони теж – звичайні люди, тож і діють у своїх інтересах. І вони теж – жертви обставин. І в них – «так склалося». Ніхто не «кривдив» героїню – вони інакше не могли, бо в кожного вчинку є своя мотивація. І суть літературного твору не в тому, щоб показати «ідеальних» людей, а щоб розплутати клубок мотивів звичайних, з якими спілкуємося щодня. Може, розуміння їхньої психології комусь стане в нагоді?..

 

– Розкажіть, будь ласка, звідки взялися в книжці древні греки на острові Схерія?

 

– «Острів Схерія» і «Гальшка» – новий для мене «жанр». Кохання не змінюється, і до нашої ери воно було таким самим. І всі супутні почуття – теж. Чому б не відтворити в уяві зустріч Одісея з Навсікаєю? (Хай Гомер вибачає – наблизила його до нащадків). А життя княжни Гальжбети Острозької варте багатьох романів. Нехай і від мене буде – оповідання…

 

– У цій збірці є кілька фантастичних оповідань. З якою метою ви застосували саме цей формат? 

 

– Фантастика – це засіб, а не мета. Взагалі ніякої фантастики нема. Є фантастичне припущення – декорації. А герої діють, як звичайні люди, де б не оселили їх автори, – хоч на космічному кораблі, хоч на далекій планеті. Декорації мають велике значення: фантастичне припущення дає змогу яскравіше розкрити «образ героя», не обтяжуючись купою «реальних» обставин. От моя героїня має можливість підслуховувати розмови своїх близьких, бо – невидима. А в реальному жанрі мені довелося б вигадувати купу обставин і пояснень, як це можливо. А це – не головне. Головне – реакція героїні на отримані знання. Вважайте, що фантастичні припущення заощаджують час читача й одразу починається з головного. Фантастика виросла з легенд, притч, казок. А це – квінтесенція народної мудрості, передача базових знань, як поводитися в цьому світі, передана в такій формі, що забути неможливо. А не для того, щоб розважити довгим зимовим вечором, коли є час для розмов.

 

– Ольго Миколаївно, ви, судячи з вашої прози, добре розумієте  психологію людей, вмієте вгадувати приховані важелі та потаємні мотиви їхньої поведінки. Також чудово орієнтуєтеся в письменницькому середовищі. Тоді скажіть, чому деякі місцеві літератори та наближені до них з насолодою, публічно й без так би мовити, «речових доказів» зневажливо висловлюються про письменників, на яких чіпляють ярлик «самодіяльні»?

 

– Ревнивішими за жінок можуть бути тільки письменники. (І всі творчі люди, або ті, хто вважає себе творчими). А що таке – «професійний» письменник? Де в нас вчать «на Шекспіра»? А, це ті, хто має квиток члена Спілки? У мене він є, тож – ура! Чи ті, яких друкують? А скільки пишуть «у стіл»? Чи, може, переможці конкурсів? Ну, є в мене два-три десятки відзнак… А в когось є багато творів, про які ніхто не знає…

Нема такої градації. Усі «професійні» колись були «самодіяльними». Усі відомі – невідомими. І в кожного свій шлях. Комусь пощастило зустріти підтримку, когось збили на зльоті… А коли «поважні» починають хизуватися своїми досягненнями й презирливо озиватися про інших – це огидно. Це не говорить про великий розум. Заздрість і ревнощі. Тобто хтось має шанс потіснити на олімпі «професійних», і їх це бентежить. Не допомогти (ви ж «професійні»!), а зіштовхнути, знищити.

Взагалі-то, сучасники – ніякі критики. Маємо купу прикладів. Ми не можемо знати, що ми написали, – тільки Час, тільки кількість читачів просіє нашу творчість крізь сито, і те, що залишилося, і буде «професійним». А поки що говорити зарано.

Джузеппе Верді «професійні музиканти» не прийняли до консерваторії. А зараз вона носить його ім’я. Щось іще треба додати?

 

– Чи є у вас бажання написати продовження якогось твору зі збірки, про яку йде мова, чи, наприклад,  узяти  якихось окремих  героїв і придумати про них інші історії?

 

– Ні. Коли я ставлю крапку, то вже ніколи не повертаюсь до цього твору. Навкруги стільки нових героїв! Привід знайдеться: іноді одна фраза може покласти початок роману.

 

– У шкільні  програми з української та світової  літератури заведені твори, які вивчала я, мої батьки і, вірогідно, що й дідусі та бабусі. Я не кажу, що ці твори погані – школярі просто не можуть їх глибоко зрозуміти через брак життєвого досвіду. А чи є у вашій книжці твори, які «за віком» дітям і підліткам?  

 

– Є такий. «Кактус на підвіконні». Про підлітків. Про музичну школу. Про те, що кактус, за яким є багаторічний догляд, колись може вибухнути яскравою квіткою.

А може, й інші твори будуть «за віком», бо вік наших дітей не обчислюється роками… 






















Популярні дописи з цього блогу

А що там із фейсом у скинутого літературного короля?

Унікальна книга з участю "Степу" "Чи бачать небеса котів" уже презентується ФОТО