"Любовні багатокутники-не від хорошого життя" ФОТО
Авторка численних поетичних та прозових творів голова Кіровоградського обласного літературного об'єднання «Степ» імені Віктора Погрібного Ольга Полевіна презентувала свою щойно випущену видавництвом «Імекс-ЛТД» (м. Кропивницький) книжку «Тополя за вікном». До неї увійшли роман, повісті та оповідання. Читачам, які зібралися в обласному музеї мистецтв, письменниця представила нову збірку у форматі інтерв'ю – відповідала на запитання своєї колеги по «Степу» журналістки і прозаїка Ніни Даниленко. Пропонуємо реліз-версію цієї бесіди.
– Ольго Миколаївно, пройдіться, будь ласка, стисло змістом вміщених у книжці творів – про що вони?
– Роман «Тополя за вікном», який чекав понад 15 років на видання. Підготовлений до друку у 2012 році. Невеликий за обсягом, тому не потрапив до жодного конкурсу, бо не вистачало кільканадцяти тисяч знаків. Ніколи не дописую твори, тому отак, без нагороди. Іншим романам пощастило отримати дипломи: журі й видавництва полюбляють довгі оповіді. 11 творів – повісті та оповідання – доповнили книгу. Вони в різних жанрах: містика, хорор, історичний, міфологічний, із сатиричним підтекстом, лірика, психологія, повість для підлітків… Тобто з усіх боків представлена письменниця Ольга Полевіна. Такої книги в мене ще не було. Сподіваюсь, є твори на всі смаки.
– Коли писали книжку, що в житті літературних героїв цікавило вас найбільше?
– Те, що і в житті не-літературних і не-героїв: що ж там у них всередині? Різниця лише в тому, що «своїх» героїв я можу препарувати, а от із «живими» персонажами це не завжди можливо. Мене цікавить людина – які витоки її вчинків? Намагаюся розібратися. І коли вгадую – у житті – дуже радію. Часто вгадую. Інша річ – мої твори. Там я «вгадую» завжди. І намагаюсь пояснити, чому герой саме таке утнув. Бо в нього були підстави. Ось про це й річ. А мої герої – пересічні люди, ходять між вами, хоч і вигадані. І коли мені говорять, що «впізнали», з кого я списувала, радію: знову вгадала. Змодельована мною ситуація, виявляється, уже була в когось!
– Які твори в «Тополі за вікном» написані за заданою тематикою (наприклад, за вимогами якогось конкурсу)?
– «Ліс». Був конкурс про пригоди в лісі. Але написався зовсім інший «Ліс» – підступний і огидний. Ліс – це наше середовище. Повість про те, як зграя псів напала на – як вони вважали – овечку. А вона виявилася вовчицею.
– У принципі кожному письменникові подобаються його герої, бо вони є його витвором. Але поясніть, будь ласка, як можуть подобатися персонажі з повісті «Ліс» - усі дволикі, нещирі, підступні...
– Я ними милуюся! Яка колекція мерзотників! На їх тлі «вовчиця» – майже ідеальний персонаж. Мені вона подобається. А чим вона завинила? Нікого ж не вбито, вишукана помста, з фантазією й розумінням тієї самої глибинної суті вчинків.
– У романі, який дав назву цій книжці, партнери головної героїні безвідповідальні: вони кривдили її. Але як на мене, то й вона не ідеальна. Наприклад, зустрічалася з одруженими чоловіками і, можливо, десь подумки й тішилася цим, коли бойфренд був авторитетним і багатим… А яке ставлення до неї у вас?
– Роман про звичайну жінку, який, можливо, не пощастило. А може, сама була винна, що так склалося. А могло б скластися інакше. Чому? Хай читач сам робить висновки. Кожний наш вчинок має проекцію через роки. І не завжди (ох, майже ніколи!) ми не можемо вгадати, як відгукнеться кожне наше вимовлене слово… У якомусь жіночому віці «закінчуються» неодружені, то й трапляються одружені. А любов не залежить від того, одружений чи ні. Якби можна було їй сказати: слід іти геть, він зайнятий! Ні, звичайно, кажуть, але ж вона не слухає…Споконвіку про це пишуть, говорять, моралізують, але любов існує й буде завжди існувати. І чим вона гарячіша – тим небезпечніша. Може бути смертельно небезпечною. Усі ці любовні трикутники, чотири- п’яти- кутники – не від хорошого життя. І нічим добрим це не закінчується у більшості випадків. Але люди завжди будуть потрапляти в ці тенета, а письменники – писати про це.
Гадаю, чоловічі образи в романі мені вдалися – запам’ятовуються. Але вони теж – звичайні люди, тож і діють у своїх інтересах. І вони теж – жертви обставин. І в них – «так склалося». Ніхто не «кривдив» героїню – вони інакше не могли, бо в кожного вчинку є своя мотивація. І суть літературного твору не в тому, щоб показати «ідеальних» людей, а щоб розплутати клубок мотивів звичайних, з якими спілкуємося щодня. Може, розуміння їхньої психології комусь стане в нагоді?..
– Розкажіть, будь ласка, звідки взялися в книжці древні греки на острові Схерія?
– «Острів Схерія» і «Гальшка» – новий для мене «жанр». Кохання не змінюється, і до нашої ери воно було таким самим. І всі супутні почуття – теж. Чому б не відтворити в уяві зустріч Одісея з Навсікаєю? (Хай Гомер вибачає – наблизила його до нащадків). А життя княжни Гальжбети Острозької варте багатьох романів. Нехай і від мене буде – оповідання…
– У цій збірці є кілька фантастичних оповідань. З якою метою ви застосували саме цей формат?
– Фантастика – це засіб, а не мета. Взагалі ніякої фантастики нема. Є фантастичне припущення – декорації. А герої діють, як звичайні люди, де б не оселили їх автори, – хоч на космічному кораблі, хоч на далекій планеті. Декорації мають велике значення: фантастичне припущення дає змогу яскравіше розкрити «образ героя», не обтяжуючись купою «реальних» обставин. От моя героїня має можливість підслуховувати розмови своїх близьких, бо – невидима. А в реальному жанрі мені довелося б вигадувати купу обставин і пояснень, як це можливо. А це – не головне. Головне – реакція героїні на отримані знання. Вважайте, що фантастичні припущення заощаджують час читача й одразу починається з головного. Фантастика виросла з легенд, притч, казок. А це – квінтесенція народної мудрості, передача базових знань, як поводитися в цьому світі, передана в такій формі, що забути неможливо. А не для того, щоб розважити довгим зимовим вечором, коли є час для розмов.
– Ольго Миколаївно, ви, судячи з вашої прози, добре розумієте психологію людей, вмієте вгадувати приховані важелі та потаємні мотиви їхньої поведінки. Також чудово орієнтуєтеся в письменницькому середовищі. Тоді скажіть, чому деякі місцеві літератори та наближені до них з насолодою, публічно й без так би мовити, «речових доказів» зневажливо висловлюються про письменників, на яких чіпляють ярлик «самодіяльні»?
– Ревнивішими за жінок можуть бути тільки письменники. (І всі творчі люди, або ті, хто вважає себе творчими). А що таке – «професійний» письменник? Де в нас вчать «на Шекспіра»? А, це ті, хто має квиток члена Спілки? У мене він є, тож – ура! Чи ті, яких друкують? А скільки пишуть «у стіл»? Чи, може, переможці конкурсів? Ну, є в мене два-три десятки відзнак… А в когось є багато творів, про які ніхто не знає…
Нема такої градації. Усі «професійні» колись були «самодіяльними». Усі відомі – невідомими. І в кожного свій шлях. Комусь пощастило зустріти підтримку, когось збили на зльоті… А коли «поважні» починають хизуватися своїми досягненнями й презирливо озиватися про інших – це огидно. Це не говорить про великий розум. Заздрість і ревнощі. Тобто хтось має шанс потіснити на олімпі «професійних», і їх це бентежить. Не допомогти (ви ж «професійні»!), а зіштовхнути, знищити.
Взагалі-то, сучасники – ніякі критики. Маємо купу прикладів. Ми не можемо знати, що ми написали, – тільки Час, тільки кількість читачів просіє нашу творчість крізь сито, і те, що залишилося, і буде «професійним». А поки що говорити зарано.
Джузеппе Верді «професійні музиканти» не прийняли до консерваторії. А зараз вона носить його ім’я. Щось іще треба додати?
– Чи є у вас бажання написати продовження якогось твору зі збірки, про яку йде мова, чи, наприклад, узяти якихось окремих героїв і придумати про них інші історії?
– Ні. Коли я ставлю крапку, то вже ніколи не повертаюсь до цього твору. Навкруги стільки нових героїв! Привід знайдеться: іноді одна фраза може покласти початок роману.
– У шкільні програми з української та світової літератури заведені твори, які вивчала я, мої батьки і, вірогідно, що й дідусі та бабусі. Я не кажу, що ці твори погані – школярі просто не можуть їх глибоко зрозуміти через брак життєвого досвіду. А чи є у вашій книжці твори, які «за віком» дітям і підліткам?
– Є такий. «Кактус на підвіконні». Про підлітків. Про музичну школу. Про те, що кактус, за яким є багаторічний догляд, колись може вибухнути яскравою квіткою.
А може, й інші твори будуть «за віком», бо вік наших дітей не обчислюється роками…
