Де ховається конспіративна точка для шпигування за кропивницькими письменниками?
Де ховається конспіративна точка для шпигування за кропивницькими письменниками?
Наприкінці весни 2024 року я побувала на покладанні квітів до пам’ятника Тарасові Шевченку в місті Кропивницькому. Це була акція на спомин про перевезення праху Кобзаря з Санкт-Петербурга в Україну. Невдовзі на одному з кропивницьких сайтів прочитала публікацію під заголовком «День відродження нації чи звіт самодіяльних літераторів?»
Спочатку авторка тієї статті Світлана Орел розповіла, як згадану дату відзначали у місті в минулі роки. А потім узялася за сьогодення. Наведу цей фрагмент із моїм курсивом.
«Сьогодні влада має усі важелі і можливості справді гідно, масово, піднесено відзначити перепоховання Кобзаря. Зробити це святом із тими ж свічками, мистецькими виступами. Але …
Зранку гурт людей, безбарвні, пісні виступи. З якогось доброго дива звіт самодіяльних літераторів (?!), напівдитяче читання Шевченка з книги та ще й з неправильними наголосами. Таке враження, що нинішнім керівникам культури слід прослухати лекцію, щоб вони хоча б зрозуміли – що це за день. Бо робиться все так, аби просто поставити галочку»(С).
Авторку статті роздратували виступи літераторів. А хто би мав там виходити до мікрофона? Залізничники? Юристи? Швачки? Заводчики собак? Кутюр’є і сомельє? Тарас Шевченко передовсім письменник. Тому на акції по вшануванню пам’яті Кобзаря присутність його колег по творчості якнайбільш доречна.
А що не так зі «звітами» літераторів? Люди читали вірші( до речі, не тільки з книжок, а й із тек, аркушів та смартфонів), розказували про значення творів Шевченка, про те, що пишуть самі. А про що ж інше спікери мали «звітувати» на такому заході? Про урожай редиски чи зміни в розкладі руху тролейбусів?
Схоже, що для С.Орел стала тригером і приналежність промовців до визначеної нею категорії «самодіяльних». Мовляв, а зась вам зі свинячим писком та в пшеничне тісто.
Заходимо в тлумачний словник.
«Самодіяльність – особистий почин,творча ініціатива в якій-небудь справі, активна самостійна діяльність. Художня творчість осіб, що не є професіоналами».
С.Орел не пояснила, що поганого в цьому засобі самореалізації.
Їй хотілося професіоналів? Знову дивимося в словник.
«Професіонал – той, хто зробив яке-небудь заняття предметом своєї постійної діяльності, своєю професією» .
А як набути статусу несамодіяльного літератора? Зайняти посаду письменника? Уявіть собі, в мережі є такі пропозиції. Роботодавець вважатиме вас за письменника, якщо ви будете виконувати функції копірайтера(писати на тему, яку вкаже хазяїн),чи автора студентських робіт(клепати реферати, курсові та дипломні роботи для ледачих неуків за гроші їхніх батьків).
Це осіб із такими скіллами Світлана Орел хотіла б бачити на заході, про який мовиться?
А може, провадити «постійну діяльність» у царині літератури Світлана Орел дозволяє тільки людям з літературною освітою? А нумо гляньмо, де вчилися визнані знаменитості. Я зумисне взяла українських класиків та нобелівських лауреатів настільки відомих, що по ідеї С. Орел могла б про них принаймні чути.
Герман Гессе не здолав ні гімназії, ні семінарії, працював учнем друкаря, механіком на годинниковій фабриці, продавцем у книгарні. Бернард Шоу закінчив протестантську школу, був касиром і клерком у агенції нерухомості. Михайло Коцюбинський – випускник духовного училища, працював репетитором, учителем, журналістом, діловодом, клерком статистичного бюро і навіть членом виїзної комісії по знищенню шкідників винограду. Леся Українка – домашня освіта, приватні уроки за гімназійною програмою, курси в художній школі, знала 10 мов. Джон Стейнбек університету не закінчив, працював екскурсоводом, сторожем на заводі, військовим репортером. Вільям Фолкнер – неповна середня освіта, періодично був вільним слухачем університетів, незакінчена льотна школа.
А сам Тарас Шевченко вчився грамоти у дяка і закінчив художню академію!
Чи, може…як же це я забула ще одну опцію, що, як літератор може вважати, забезпечує йому престижне становище у творчій сфері та суспільстві. Цього літератора має ощасливити своїм лого якийсь поважний (на даний період) бренд. Це може бути асоціація, спілка, орден, союз, ложа, клуб, фундація(потрібне підкреслити, пропущене вписати). Матеріальним свідченням причетності до богообраної касти можуть служити картонні скоринки, пластикова картка, амулет, клейнод, брелок, булава, QR-code чи що завгодно, хоч і тату.
Може, хтось із ораторів і мав заповітну мітку, але ж не будеш зазирати людям у сумки, під плаття чи в джинси, щоб пересвідчитися. Мені як представниці громадськості усе те якось так: літератор – то й літератор, самодіяльний – то й хай . Буде нагода чи бажання – почитаю, що він чи вона пише. Якщо не сподобається – тільки б і лиха. Мені он романи одного згаданого тут нобелівського письменника не заходять – і не проблема. Усім, вибачте за банальність, тільки долар подобається.
А С.Орел не подобається навіть те, чого вона не бачила й не чула.
Це я – увага! – до того, що вона не була на відзначенні у Кропивницькому чергової дати перепоховання Тараса Шевченка.
Не була!
Я знаю її в обличчя і бачила у місті так недавно, що за той час нереально змінити зовнішність до невпізнанності. Хіба що вона тоді стежила за літераторами із засідки в бінокль. Але з криївки не могла б розчовпати, де неправильний наголос чи безбарвні інтонації. Бо через шум авто виступи ораторів не завжди було чути навіть зблизька. І дистанційно неможливо розсмакувати, чи ті промови пісні, чи щедро підсолені та смачно поперчені.
Підсумуємо. Власниця диплома факультету журналістики і працівниця різних ЗМІ з багаторічним стажем( ці дані є у відкритих джерелах) як довершені факти подає те, чому не була свідком!
Ну нє, а шо такоє? Своя стріха – своя втіха, адже пише на власному сайті.
Чи пані Світлані про цей захід розказав та по своєму інтерпретував присутній там інсайдер? Приміром, її чоловік, теж літератор. От тільки не знаю, хто він за письменницькою ієрархічною шкалою С.Орел. Крутезний альфа-спец? Чи ніяковий гамма-дилетант, адже перебував там серед «безбарвних самодіяльних» персон без дотримання санітарного інтервалу.
Так чи інакше переказ оповіді іншої людини слід брати у лапки і подавати як пряму мову. Або зазначати «Такий-то розповів, що…» Якщо хтось наводить чужі слова як свої, то це плагіат, крадіжка – і відповідно кримінал, ага.
… У наведеному вище фрагменті статті С.Орел робить закиди на адресу «керівників культури» та влади за те, що вони недостатньо глибоко розуміють значення перепоховання Тараса Шевченка і не так організували приурочений цій даті захід.
Припускаю, що кропивницькі «керівники культури» і влада причетні до виділення бюджетних грошей на видання книжки Світлани Орел( була інформація про це в мережі).То це, мабуть, із вдячності за їхню прихильність журналістка свої докори орнаментує чи то доброзичливими порадами, чи то ультимативними вказівками – перечитаймо ще раз: «Сьогодні влада має усі важелі і можливості справді гідно, масово, піднесено відзначити перепоховання Кобзаря. Зробити це святом із тими ж свічками, мистецькими виступами».
Зробити святом що? Хай і значущий та символічний в історично-культурному аспекті, та все ж похорон. З мистецькими виступами…Якщо з позиції Орел літератори не митці, то певно, вона мала на увазі пісні-танці-хори-оркестри… о, а є ще ж і циркове мистецтво! Вкрадливі факіри з жирними кролями за пазухою, звабливі жокеї в білих рейтузах на жеребцях…
Мистецькі виступи. На поминках. На роковини похорону. Скорботного подвійно. Бо небіжчика загортали землею вдруге…
«Свято» це С.Орел хоче бачити ще й масовим. На третьому році війни. Професійна за формальними ознаками медійниця закликає зібрати в одному відкритому місці якомога більше людей у той час, коли щодоби в усій країні по кілька разів прилітає, падає, вибухає і…
... І ось до цього нічого додати.
Мілана Матяш
