Кіровоградське
літоб’єднання «Степ» випустило у світ
книжку «Рік лютневої люті»
До
неї увійшли вірші, оповідання, есеї та хроніки воєнної тематики. Попередня
«степівська» книжка про війну називається «Смертельний соль-дієз».
Збірка «Рік лютневої люті» віддрукована у
видавництві «ІмексЛТД»(м. Кропивницький)і має 152 сторінки. 60 із них–безцінний
документальний матеріал. Це щоденники із зони бойових дій «У рашистському
кільці» Людмили Юферової. Вона з
чоловіком та сусідами найперші тижні
російського вторгнення провели поблизу Києва у підвалі. Над ними вибухали
ракети, снаряди та міни–а на Кіровоградщині у авторки записів у цей час помер
батько…
«Реальна історія» Людмили Олександрук–розповідь про те, як
стійкий український кіт 42 дні сидів замкненим
у порожній квартирі в Бучі і вижив. «Моя війна» Галини Суржок відтворює моменти її волонтерської діяльності
під час ракетних обстрілів та блекаутів. «Слово в майбутнє» і «Точка дотику»
Тетяни Микитась – публіцистичні та ліричні роздуми про причини війни та довічне
горе людей,у яких вона забрала рідних.
«Вторгнення» Олени Трибуцької – філософська притча про нечисть, яка торгує кров’ю.
У оповіданнях Максима Липкана «Рудий лис» і «Кривавий дощ» воїнам допомагають
персонажі з фольклору та комп’ютерних ігор. «Шлях до Іонічного моря» Ніни Даниленко
–гостросюжетна історія про дівчину, якій війна відкрила безмежний цинізм її хлопця.
Олександр Архангельський у оповіданні «День перший–не останній» передає почуття
юнака після того, як біля нього «жахнуло метрів за сто» – він радіє , що знову
зустрінеться з батьком. Героїня новели Наталії Фесенко «Тільки потуги» була
вражена, коли її осоружний і, як вона вважала, безвідповідальний чоловік пішов
на фронт. А коханий Вероніки з однойменного оповідання Ольги Полевіної незадовго
до 24.02.22 опинився в Росії і звідти весело запевняв, що ніякого вторгнення
немає, то все вигадки…
До збірки «Рік лютневої люті» увійшли вірші
восьми поетів. «Ховають кожен день свого
когось, стають в містах і селах на коліна…»(Олександр Архангельський); «Пшениця
жовта, небо синє–прикмети нашої країни»(Ольга Полевіна); «Тут «Градами» в
садках обтрушуються груші, із ойканням в траву летять фонтани слив»(Людмила
Юферова); «Той смерч вогню спалив усе дотла, взяли в долоньки діти лиш
медалі»(Наталія Фесенко); «А вже позаду щедре літо, та всюди попіл, дим,
вогонь, і ніде страх і біль подіти, як
сивину завчасну скронь»(Людмила Ніколаєвська); « Під чорним сонцем скривджена
весна блукала згаром, мерзла і тремтіла, півроку вже, як дому тут нема,весна
ридала над схололим тілом»(Олена
Трибуцька); «На стінах, мокрих від сліз,я виводжу твої літери пальцями, доме за
трьома горизонтами, доме за семи ріками»(Назарій Назарів); «Ви прагнули спалить
міста,спаплюжить волю і свободу, але країна в нас свята, вам не зламають її
народу»(Тетяна Микитась).
Ці стислі цитати з віршів теж можуть служити метафоричним літописом подій, думок, переживань та сподівань, якими українці
жили від лютого 2022 року і живуть до сьогодні…
Ніна Даниленко,
прозаїк,член Кіровоградського
обласного літоб’єднання «Степ» імені
Віктора Погрібного
