А що там із фейсом у скинутого літературного короля? Не сказати б системно і постійно, але все ж періодично я читаю твори сучасних українських авторів. У поле мого зору потрапило і літературне об'єднання із міста Кропивницького під назвою «Степ». Слідами історії з його книжкою «Тенета помсти» навіть написала статтю. Її можна прочитати тут: https://stepkr.blogspot. com/2022/12/blog-post.html Тоді склалося враження, що той «Степ» має в себе під боком недругів.Вони хотіли б применшити творчі здобутки студії, але, перепрошую, хотілка чи ще не виросла, чи вже відсохла. А недавно на тому ж сайті, де друкувався наїзд на «Степ», ця студія була згадана знову. Про неї висловився Василь Бондар, котрий років із двадцять підряд керував у Кропивницькому обласним осередком Національної спілки письменників України. Його стаття у формі щоденникових нотаток починається так: «Черговий зразок маргіна...
",,,Йому здавалося, що сонце затуляє якась хмарка, ніби птах із широкими крилами кружляє над ним. Вітер із великої ріки гуляв порожніми кімнатами,світило сонце. Усе було,як завжди. Тільки не було людей..." Це відгомін нечутного плачу уявного будинку, одного з десятків тисяч в Україні, над якими вже третій рік кружляють не тільки птахи...Цей будинок, розітнутий навпіл російською ракетою, став одним із героїв повісті «Чи бачать небеса котів» ,яка щойно вийшла друком у тернопільському видавництві «Богдан» і вмить стала лідером продажів і хедлайнером профільних мережевих форумів. Цей твір є проектом унікальним за багатьма параметрами.По-перше — неордин арна ідея. Її авторки і упорядниці книжки Ольга Полевіна(м. Кропивницький) та Еліна Заржицька(м.Дніпро)задумали описати, що відбувалося в кожній зруйнованій квартирі якраз перед фатальним вибухом.По-друге, вражає ексклюзивний підхід до, ...
ОСОБЛИВІ ОКУЛЯРИ ДЛЯ «СТЕПУ» Узагалі-то щоденник – це якась сива давнина. Щоденники вели дівчатка в пансіонах шляхетних панянок, де писали всіляку нісенітницю, або люди, які вважали себе (іноді безпідставно) дуже значущими… Більшість щоденників ми побачили через багато років після смерті авторів. Щоденники Василя Бондаря друкуються ще за його життя, і він зумів довести, що на це треба виділяти бюджетні кошти, Перша частина «Мережаних закладок» уже стоїть у бібліотеках, а наступна пишеться й друкується в пресі. Тож Бондар вирішив не чекати смерті, а мати можливість отримувати ляпасів ще за життя, бо за деякі фрази і припущення можна і по фейсу дістати. Це ж як треба себе любити, щоб вважати, ніби цей потік свідомості буде комусь цікавий! На думку автора, це вклад в історію літератури – і не інакше! Це – щабель творчості. Бо якщо не вдається зацікавити читача своїми художніми творами, від яких тхне нафталіном, то...
Коментарі
Дописати коментар