Ці тваринки асоціювалися з родинним затишком...ФОТО

 

У видавництві КОЛО м. Дрогобича(Львівщина)вийшла друком книжка Галини Новосад "Книгороздуми". Це збірка  рецензій на твори різних авторів.Є тут і  аналіз колективної повісті "Чи бачать небеса котів". 

 Співавторкою ідеї та співупорядницею  книжки "Чи бачать небеса котів" є голова Кіровоградського обласного  літобʼєднання "Степ" імені Віктора Погрібного, а десять письменників зі  "Степу" написали до повісті  свої глави.

«Чи бачать небеса котів» збірка 36 авторів, укладачки Ольга Полевіна й Еліна Заржицька

Сьогодні я розповім вам про книжку, яка може змінити ваше уявлення про реальність.

Хоча, на перший погляд, про неї такого й не подумаєш: невеликого обсягу, з котиком на

обкладинці та з замальовками до кожного з розділів. Зазвичай такий вигляд мають книжки

для середнього дитячого віку. Ця ж книжка для дорослих. Та й не знаю, чи кожному

дорослому буде до снаги її прочитати. Бо це читання може розірвати вашу свідомість на

клапті. Називається вона «Чи бачать небеса котів».

Головний персонаж книжки — це багатоквартирний Будинок, який височіє на

пагорбі великого міста десь за кілометрів двісті від лінії фронту. Він поважний і сильний,

наче велетень, що стоїть на сторожі. Вікна його верхніх поверхів зранку першими

зустрічають сонце, а ввечері з почуттям виконаного обовʼязку проводжають його на

спочинок. Він гордий, що дав прихисток багатьом людям та тваринам, і тішиться,

споглядаючи як його мешканці з турботою ставляться до нього. За дверима кожного

помешкання своя доля, і про кожну з них нам розповідає Будинок.

Перед нами відчиняються двері тридцяти шести квартир, в які Будинок дозволяє нам

зазирнути саме в той суботній день, коли начинена смертю російська залізяка вже

очікувала свого пуску десь на гнилих болотах. У кожній квартирі життя ішло своїм

трибом. Хтось відсипався після трудового тижня, хтось навпаки збирався на роботу, хтось

бавився іграшками, хтось ліпив вареники, а хтось очікував кохану людину, щоби

сповістити, що незабаром їхня сімʼя збільшиться. Життя продовжувалося. Аж поки не

завила сирена. А через кілька хвилин Будинок здригнувся від болю. Удар смертоносного

заліза прошив його наскрізь. Той підʼїзд, який він любив найбільше, розсипався на

уламки. І разом з ним в одну мить розтрощилися долі його мешканців.

Ідея створення цієї книжки належить українським письменницям Ользі Полевіній із

Кропивницького та Еліні Заржицькій з Дніпра. А поштовхом до цього стало влучання

російської ракети у багатоповерховий будинок у Дніпрі 14 січня 2023 року. Тоді загинуло

46 людей, в тому числі й діти, а близько 80 осіб отримали поранення. Тож Ольга й Еліна

разом з видавництвом «Богдан» обʼєднали 36 українських авторок і авторів, щоб написати

історії життя людей у тридцяти шести квартирах одного будинку, яких в одну мить не

стало.

Ця книжка доволі незвична. Бо хоч історію кожної квартири писав окремий автор,

вона є одним суцільним твором з багатьма персонажами, а не збіркою оповідань. Вважаю

це дуже гарним способом показати строкатість доль і життєвих ситуацій людей, що

мешкають поряд, та часто-густо не мають нічого спільного, а то й зовсім нічого не знають

одне про одного. Бо одній людині важко було б придумати та описати в різний спосіб

життя тридцяти шести окремих родин. А так ми отримали барвисту мозаїку, яка попри все

має спільне тло.

Усі розповіді щемкі, душевні та дуже майстерно написані. Більшість авторів мені

невідомі, але трьох із них: Любов Долик, Тамілу Тарасенко та Олеся Барліга маю честь

знати особисто. Тож дякую їм та їхнім колегам за сповнені глибоких почуттів твори. Їхній

злагодженій команді вдалося з окремих образків майстерно зібрати цілісну й обʼємну

картину. Можливо, це вийшло так органічно завдяки тому, що майже у всіх розповідях

присутні коти, а ці тваринки, зазвичай, асоціюються з родинним затишком. І від того ще

гострішим стає відчуття, що цей затишок жорстоко і підступно в одну мить зруйнувала

ворожа ракета.

Те, що у вересні читатиму книжку «Чи бачать небеса котів», я запланувала ще

минулого місяця. Тоді я навіть не підозрювала, що моє читання збіжиться з днем, коли у

Львові станеться така сама страшна трагедія, яка описана в книжці. Ворожа ракета забрала життя цілої родини. Ці люди працювали, вчилися, читали книжки, раділи життю,

планували своє майбутнє. Вони навіть не підозрювали, що їхнє життя зруйнується в одну

мить. І це просто не вкладається в голові нормальної людини. Я вже котрий день не можу

зібрати себе докупи. І від читання цієї книжки, і від гортання новинної стрічки, яка густо

пересипана світлинами трагічних подій. Але такі сьогоднішні реалії. З початком великої

війни наше життя стало абсолютно непередбачуваним. Ми живемо, навіть не підозрюючи,

що може статися наступної миті. І, на жаль, поки що ніхто не в силі цього змінити. Та

поки триває наше життя, ми не маємо піддаватися зневірі й відчаю. Бо саме цього

домагається наш ворог, спрямовуючи свої смертоносні ракети на наші мирні міста.

Я б хотіла, щоби книжку «Чи бачать небеса котів» прочитало якомога більше людей

в цілому світі. Можливо, вони б задумались над тим, наскільки крихке і вразливе людське

життя. Можливо, вони б зрозуміли, що не можна толерувати світове зло, в жодній формі й

під жодними приводами. Можливо, вони зробили хоча б щось, щоб у майбутньому

вберегти людство від подібних трагедій та покарати винних у скоєному. Бо непокаране

зло продукує нове зло. І цей процес треба зупинити.

Галина Новосад

10 вересня 2024 року