Презентація альманаху «Степ» №1/18

17.10 2018 о 14.00 в обласній науковій бібліотеці ім. Д. Чижевського відбудеться презентація №1/18 альманаху «Степ» Обласного літературного об’єднання «Степ» ім. Віктора Погрібного.

 Оксана Грановська. Ювілейний номер альманаху «Степ» (короткий огляд змісту)

Становлення письменника – довгий шлях. Людина не народжується творцем – вона тільки успадковує здатність до творчості. А чи розвинеться талант, залежить від багатьох обставин: середовища, сім'ї, рівня освіти, критичного ставлення до себе й бажання вчитися. Та це ще не гарантує появи творів. Хоч рукописи й не горять (за Булгаковим), але їм загрожує набагато страшніша доля – неможливість показати їх, забуття, зникнення... Тих, хто пише, багато, і хто знає, скільки хороших рядків не дійшло до читача тільки тому, що автор їх не зміг видати або просто показати їх сучасникам! Тому повинно існувати середовище, куди можуть прийти ті, у кого є здатність до творчості, де їх чекають, де підтримають, підкажуть, надрукують.

Цю функцію багато років виконує Кіровоградське обласне літературне об'єднання (КОЛО) «Степ».

Журнал літоб'єднання «Степ» заснований у квітні 1958 року, і №1/2018 р. – ювілейний. Альманаху – 60 років!

На жаль, він уперше виходить без Віктора Олексійовича Погрібного ...

Йому, керівникові, який віддав 48 років літоб'єднанню, відомому письменнику, поету, публіцисту, присвячена третина журналу. Статті М. Жулинського, П. Перебийноса, М. Слабошпицького глибоко та повно висвітлюють фігуру письменника, різнопланово даючи характеристику творцеві й людині. Не менш глибоко пишуть про нього «степівчани» – О. Архангельський у своєму пронизливому есе показує його в усіх аспектах життя і творчості, вірші «степівчан», присвячені йому, написані з любов'ю і скорботою.

В. Погрібний представлений у журналі трагічною новелою «Врятуй мене, друже» і п'єсою «Ковалівський граф». Саме в п'єсі розкривається вся сутність творчості та життєвих цінностей Віктора Олексійовича, його глибока любов до рідного села, до землі, до людей, що населяють її, його величезний біль за Україну. П'єса була видана невеликим тиражем за життя автора, але публікація пройшла непоміченою. Цей твір – знаковий. Він створений для сцени, написаний дотепно, яскраво, за законами жанру, образи рельєфні, різноманітні. За веселим дійством з елементами комедії та гротеску стоїть біль за українське село – умираюче, покинуте. У п'єсі все закінчується щасливо, але вона змушує задуматися над багатьма аспектами нашого життя. У цьому й суть художніх творів: змусити думати, відчувати, підштовхнути до дії.

У журналі кілька рубрик. У них широко представлені твори членів КОЛО «Степ». на сторінках знайдете багато імен. Кожен читач віднайде для себе незабутні рядки. У цьому й суть публікацій: дати можливість літераторам показати свої твори сучасникам.

У розділі «Поезія» вміщені віршовані твори багатьох авторів. Різнобарвний калейдоскоп віршів вражає підходом до підбору матеріалу. Критерій один – художність. Велика добірка з нової книги нашого земляка Володимира Базилевського займає центральне місце. В. Погрібний дуже цінував цього поета за глибину змісту, логіку викладу, афористичність. Добірка віршів Олександра Косенка вводить у світ мерехтливих образів, медитації, несподіваних влучних порівнянь, музичності. За свої твори автор нещодавно був удостоєний медалі фонду ім. О. Довженка.

Потужно виступає як поет О. Полевіна з підбіркою інтимної лірики. Вражає цикл віршів з філософським забарвленням О. Архангельського. Пронизливі, такі, що чіпаєть душу, запам'ятовуються вірші О. Шпирко, О. Надутенко, О. Бідненко, С. Ніколаївської.

П'єса у віршах В. Кондратенко «Новорічна чудасія», крім художньої цінності, несе в собі драматичний потенціал, завдяки чому стане в нагоді керівникам театральних колективів. Не так багато авторів пишуть драматургію, а тим паче – придатну до постановки в дитячих колективах. Валентина Кондратенко пропонує поринути у святковий, яскравий світ різдвяних колядок. Різноманітність дійових осіб дасть можливість задіяти велику кількість учасників, і кожен член театральної групи знайде для себе відповідний образ.

Вражає розділ прози. Уперше журнал публікує твори великої форми з продовженням. У номері представлений початок роману «Вінок сонетів», написаного у співавторстві О. Полевіною і А. Архангельським. У романі розгортається панорама життя провінційного міста, у якому читачі легко впізнають Кіровоград 1960 – 2010-х років минулого і нинішнього століть, з його мешканцями, з його вулицями і скверами. У першій частині розповідається про становлення особистості дівчинки, дорослішання, психологічно точно описаний світ дітей і світ дорослих, що знаходяться в протистоянні. Сюжет розвивається стрімко, виклад не лінійний, з постійними екскурсами в минуле, які утримують увагу читача. Роман написаний у формі вінка сонетів, кожна глава має назву віршованого рядка: ці рядки утворюють магістральний сонет. Цікаве новаторське рішення: обіграти класичну віршовану форму в прозі. Звучать два голоси – жіночий і чоловічий, як дві музичні партії, – то зливаючись в унісон, то розходячись на терцію й квінту, але не втрачаючи своєї індивідуальності. Знахідка авторів – показати одні й ті ж події з двох точок зору: героя та героїні. Думаю, читачі будуть з нетерпінням чекати продовження роману в наступних номерах.

Уривок з нового роману Н. Фесенко «Ромашки на щастя» – закінчена новела. Це щемлива розповідь про любов і підлість, про людську порядність і споживацьке ставлення до неї, про благородство і ницість.

М. Голованов уперше виступає як прозаїк з циклом «Байки старого таксиста». Зримо, яскраво, цікаво виписані образи героїв, а епізод «Соборування» викликає почуття гіркоти, смутку, обурення, змушує задуматися над вічними істинами.

Легка іронічна розповідь Н. Даниленко «Жінка в соку» змусить посміхнутися багатьох. Дотепно і влучно розказана історія перезрілої красуні, яка наполегливо домагається особистого щастя, і їй таки вдається досягти свого... Хоча не віриться, що щастя надовго затримається. Але заповзятлива леді, думається, не стане турбуватися і знайде втіху.

Ніжна й зворушлива новела Е. Бельської «Перед Великоднем» уводить нас у передсвяткові клопоти героїні. Обіграна християнська притча, але так зримо, що відчуваєш аромат здобного тіста, з якого печуть паски. Хочеться вірити, що, прочитавши цю розповідь, люди стануть трішки добрішими один до одного.

Власне, це і є метою видання: дати можливість на його сторінках прочитати те, чим живе сучасне письменницьке середовище.

Але не можна забувати й про тих, хто пішов. Багато талановитих авторів так і не дочекалися виходу своїх книжок, а ті «метелики», які їм вдавалося видати за життя, давно загублені в бібліотеках. Врятувати імена тих, що пішли, від забуття – ось благородне завдання, яке «Степ» виконує регулярно. У цьому номері представлені твори Л. Беспалого, М. Петрова з короткими біографічними довідками. Особистість А. Юр'єва представлена повніше завдяки есе А. Саржевського.

У розділі «Літературознавство, критика і публіцистика» розміщені стаття Л. Островерх про книгу «Відрядження до пекла» літератора-«чорнобильця» Сергія Колесникова, який передчасно пішов від нас, та есе Т. Березняк про літературний клуб «Бригантина».

На жаль, фінансування журналу суворо обмежене, шо не дає можливості приділити більше уваги всьому цінному, чим багата література нашої області. Редколегія журналу планує проводити таку розвідку постійно й знайомити читачів, поряд з творами сучасників, з тими, хто вже не може сам подати свої роботи до друку... Пам'ять, спадкоємність поколінь – благородна мета. Співпраця з літературним музеєм ім. І. Карпенка-Карого на постійній основі – в подальших планах видання.

Редакційна колегія вітає майбутніх авторів з їхніми статтями-спогадами про наших літераторів-земляків. Поспішайте писати про тих, кого пам'ятаєте, бо живий людський голос скаже більше, ніж суха бібліографічна довідка. Ідуть від нас літератори, але твори та відгуки сучасників роблять їх безсмертними.

У розділі «Школа майстерності» подана стаття-есе О. Полевіної, яку можна назвати методичкою для перекладача. Автор – перший лауреат обласної премії ім. Євгена Маланюка в номінації «Переклад». Вона – літературний редактор книжки перекладів поезій Є. Маланюка «Єдиним сном, єдиної болем», за яку її автор О. Архангельський також отримав цю премію. Він має багатий досвід у цій сфері творчості, тому й цікавий його переклад вірша Р.-М. Рільке, Своєрідно будова статті: паралельно порівнюються 4 переклади вірша Рільке та детально, скрупульозно розглядається кожен варіант – з коментарями, що вдалося, а що не вдалося і чому. На перший погляд, усі варіанти нібито гарні, але, прочитавши коментарі до них, розумієш, наскільки складна ця робота, якої глибини знань вона вимагає. О. Полевіна демонструє зразок глибинної роботи зі Словом, що стане корисним кожному, хто пише й римує, а надто – береться за поетичний переклад.

У цілому журнал живий, яскравий, цікавий, читабельний. Члени нової редколегії показали себе компетентними редакторами і талановитими літераторами. Сподіваюся, викладачі літератури у вузах і школах, а також філологи не пропустять виходу альманаха, де зібрано багато ексклюзивного матеріалу з літератури рідного краю. Калейдоскоп авторів, представлених у номері, вражає: тут і академік, і лауреати Шевченківської літературної премії, і лауреати всеукраїнських і обласних премій, і переможці літературних конкурсів. Та головне – талановиті постаті, залюблені у свою справу.

До слова, літературна сторінка «Стежина», яка регулярно виходить у «Першій міській газеті», – немов «філія» журналу. Їй притаманні така ж висока якість художніх творів, відмінний підбір матеріалу, різноманіття географії авторів.

Тож привітаймо альманах з ювілеєм, а новий колектив редколегії – із вдалим стартом!

Контент 1 Контент 18+ представили автори з Кіровоградщини

8+ п http://akulamedia.com/kontent-18-predstavili-avtori-z-kirКО

  Зоя КРАСІНСЬКА. «18+» НТЕНТкоovogradschiniредставили автори з Кіровоградщини

102 сторінки, 23 автори, більшість із них з них надала по кілька (іноді понад 20, як  поет Олександр Косенко) творів. Проза велика і мала, вірші, публіцистика, мемуари, драми. Уже ці дані свідчать,  що мова йде про видання поважне. А тираж 300 примірників означає, що воно ще й рідкісне. Уже антикварний раритет, хоча вийшов друком у Кропивницькому зовсім недавно.

Це №1(18) альманаху  Кіровоградського обласного літературного об’єднання «Степ». Журнал надруковано у видавництві «Імекс-ЛТД» (м. Кропивницький). Тут вміщено головним чином твори місцевих  авторів. Це перший номер без  Віктора Погрібного – письменника, журналіста, громадського активіста, котрий 48 років стояв біля керма «Степу» і раптово пішов з життя минулої осені.

«Підрубаний, упав на землю колос», «Брат по духу, серцю, слову і мечу», «Сивочолий голуб», «Ми приходили до Вас, як діти в рідний дім...».  Своєму колезі та наставнику присвятили зворушливі рядки колеги  Віктора Олексійовича Ольга Полевіна (нинішній у керівник «Степу»), Олександр Архангельський, Оксана Шпирко, Наталія Фесенко. Відомі літературознавці Петро Перебийніс, Михайло Слабошпицький, Микола Жулинський пригадали моменти творчих пошуків Віктора Погрібного та проаналізували його роман «Гріх і честь».

Читач може ознайомитися і з творами самого Віктора Погрібного. Оповідання «Врятуй мене, друже» подає взаємини людей під час гітлерівської окупації дещо інакше, ніж їх висвітлюють за традиційними схемами. У п’єсі «Ковалівський граф» автор коли  з жартами, а більше з гіркотою  описує намагання  жителя сільської околиці повернути собі сусідів, що втекли ближче до цивілізації. Віктору Погрібному і по життю боліли занепад українських сіл та нищення природи...

Під рубрикою «Пам’ять» альманах «Степ» вміщує твори й інших літеатраторів, що пішли з життя – Валерія Юр’єва (разом зі спогадами про нього Анатолія Саржевського), Миколи Петрова і Леоніда Безпалого.

Долю Безпалого гострими рапірами наскрізь пронизали Ваніно і Ногаєво. В радянські часи це були зловісні  маркери  лихої неволі, якою  сталінський режим «нагороджував» сотні тисяч людей невідомо за що. З порту Ваніно політв’язнів везли баржами в Ногайську бухту Магадана, на Колиму. А Колима – це табори в лютому холоді. Їх пройшов і описав Леонід Безпалов. «Ідем, допоки не здолає / триклята смерть на тім путі, / кістки залишим в дикім краї, / навіки в вічній мерзлоті».

Сумно.  Тяжко.  Болісно. Взагалі  майже весь контент «Степу» 1(18) примушує стискатися серце. Багато творів  пронизані ностальгією за тими часами, що здавалися прекрасними (спогад Тетяни Березняк про кіровоградську літстудію «Бригантина»). Туга за тим, що  минають літо і роки (Володимир Базилевський, Олена Надутенко). Журба та  відчуженість, які залишилися після втрати кохання (Олександр Косенко, Наталія  Бідненко). Осуд людської черствості («Байки бывалых таксистов» Миколи Голованова). Препарація сутності чоловіків-альфонсів, що паразитують на  коханих і безжально розбивають їм серця. Бо він, бачите, «зустрів віддану жінку, що йде за мною всюди» («Ромашки на щастя» Наталії Фесенко). Моторошні деталі Чорнобильської катастрофи (рецензія  Людмили Островерх  на книгу «Відрядження до пекла» Сергія Колесникова).  І навіть  оповідання  Елеонори Бєльської «Перед Пасхой» попри хеппі-енд  примушує не тільки радіти за героїню, а й співчувати їй. Бо надто багато пережила, поки дочекалася щастя.

То що, в  «Степу» суцільний песимізм? Та  в жодному разі! Скоріше філософське осмислення  буття, розуміння авторами  соціальних процесів і мотивів людської поведінки, усвідомлення того факту, що кожна мить життя безцінна. Навіть помилки, образи і кривди, бо вони збагачують досвідом. Розуміння цього приходить з часом до людей віком «18+», тобто психологічно зрілих.

Окремим настроєм, різко відмінним від усього іншого, проникнуті лише два твори. Перший – «Новорічна чудасія» Валентини Кондратенко-Процун. Такі потішні персонажі, як  песик, коза, льоха, Маланка, Василь, Явдоха напевне сподобаються дітям, якщо цю казку інсценізувати десь на Різдво.

Другий не схожий на інші твір – адресоване виключно дорослим оповідання Ніни Даниленко «Жінка в соку». В його основі скандальна пригода з детективною інтригою, що не раз примусить читача  усміхнутися. Хоча тема більш  ніж серйозна – екстремальна методика  пошуку  партнерів малоперспективною  дамою.

Роман «Вінок сонетів» побудований вельми оригінально. Історію своїх інтимних взаємин по черзі розказують Він і Вона. І обом, певно, слід вірити. Бо позиції чоловіка і жінки теж оприлюднюються за принципом гендерної відповідності. Вона – Ольга Полевіна, Він – Олександр Архангельський). Хоча не виключено, що співавтори іноді й міняються ролями.

Цей роман може розтривожити душу тим, у кого в Кіровограді минули дні юності (у творі, вірогідно, описані десь 60-70-ті  роки минулого століття). Автори  відтворюють атмосферу в місцевому педінституті, музичному училищі, на танцях у льотному училищі, де дівчата закидали неводи на престижних женихів...

Виданий у Кропивницькому  альманах «Степ» 1/18 викликає бажання  почитати  продовження тих речей, що тут тільки початі чи вміщені уривками, а також інші твори авторів, які тут представлені.