Стежина №11. Літературний часопис

СТЕЖИНА

Літературний часопис обласного літературного об’єднання «Степ»

Випуск № 11

Відповідальна за випуск Ольга Полевіна

Підготував О. Архангельский

Днями відбулося вручення премії ім. Юрія Яновского, яку започаткувала Компаніїївська районна рада. Названі лауреати. У номінації «Поезія» ними стали Дмитро Лазуткін за збірку поезій «Артерія» та Світлана Бреславська за збірку перекладів з польської «Бурнат Казімеж. «Ілюзії вічності»», у номінації «Проза, мала форма» – Володимир Шовкошитний за збірку повістей і новел «Зорі не стали ближчими», у номінації «Проза, велика форма» – Ольга Полевіна за повість «Завіса» та Леонід Капелюшний за романи «Дике поле» і «Джума».

Представляємо вибрані поезії з поетичних збірок лауреатів та номінантів на здобуття премії.

Ольга Яворська. «Сльоза-живиця». – Київ. Видавництво «Український пріоритет». 2018. – 216 с.

О. Яворська – лауреат кількох престижних премій, автор багатьох поетичних збірок і прозових книжок, у тому числі – для дітей.

*  *  *

На похороні втрачених ілюзій

Горять багряним сяйвом вітражі.

Коли будують храми з міражів,

Не до спочинку честолюбним музам.

Перемішавши грішне зі святим,

Терміттям в очі сиплять словоблуди,

Не боячись ні осуду, ні суду,

Що їх накриє гнівом вогняним.

Етюд

Зимовий день… На срібній павутинці

Танцює січень новорічний вальс.

Ми з казкою сьогодні наодинці,

Будь ласка, люди, не тривожте нас.

Нестримний вітер вихором кружляє,

В верхів’ях сосен творячи дива.

Мережить сонце взір над небокраєм,

В бездоннім небі хмарка проплива.

Ген-ген іскриться сніг на полонині,

В Карпатських горах тиша мерехтить.

І, наче кров, намисто на калині

Під сяйвом сонця краплями горить.

Олексій Тичко. «Міжсезоння». м. Черкаси. «ІнтролігаТОР», 2011. – 96 с.

Це перша поетична збірка автора.

Серпневі зорі

У темінь ночі, в небо серпня

і у півсферу із світил

пішла з-під ніг землі поверхня.

Лечу на мріях замість крил.

Лечу в красоти Оріона,

в Кассіопеї мудрий знак,

крізь ореол, що як корона,

в сузір’ї, що назвали Рак.

Торкнусь туманів Андромеди,

проріжу їх, немов стріла,

а потім знову в довгі рейди,

до Скорпіона і Орла.

Небес читаю мудрі знаки,

як Нострадамуса вірші,

Чумацький шлях, Ведмедиць лапи

і зорепадові дощі…

Бій під Крутами

Нерівні сили в чистім полі.

Розтанув сніг від теплих гільз.

Усе до купи: люди, коні,

Тачанки і соломи віз.

Студентські пальта і шинелі

На полі битви біля Крут.

У рай для душ відкриті двері,

Тризуб і стяг упали з рук.

Прийшли під Крути тільки триста,

Спартанський дух немов воскрес.

Упали, як у осінь листя,

Тілами вкрили сніг увесь.

Сусід північний – брат чи ворог?

Втопив у сніг усі стяги.

А вітер ніс на Київ порох

і дим неволі навкруги.

Максим Бричка. «Меридіани». – Кропивницький. Імекс-ЛТД. – 32 с.

М. Бричка – місцевий автор. Це його перша поетична збірка. Та як прозаїк він уже встиг стати лауреатом районної премії імені В. Близнеця.

Сірко

Я не Сірко. Я вовчої породи.

Хіба я раз із бою повертав?

Хіба я раз шукав у пеклі броду?

Чи то коня в похід не проводжав?

Той ятаган, ті місяці османські,

Той вирок. що підписує стріла!

Бодай хоч раз померти по-козацьки,

Без чарів, характерництва, зела…

Тупоче хан некованими кіньми,

Стоять між нами мури із дібров,

Іде народ між нами, як між тіньми,

І доля йде. Побита, без підков…

Ото нам так, напевно, повелося –

Виборюй не виборюй – все одно!

Нам кураї кидають на волосся,

А ми таки хоч якось живемо!

Соломія Мардарович. «Граматика звуку» – Косів: Писаний Камінь, 2016 – 52 с.

С. Мардарович – молодий поет, але вже друкувалася в престижних альманахах. Вона «…у вільних ритмах вільного вірша шукає свого слова» (Василь Рябий).

Якби

      

Якби серце не боліло,

якби душа не плакала,

якби день не починався,

якби ніч не морозила,

якби море не бушувало,

якби вітер не ламав,

якби листя не опадали,

якби зірка не світила –

проповідуй слово «так».

Прокидай монету вгору

І пускай у зорецвіт.

Сигнал

Сигнал зненацька все змінив.

Я скинула плащ-невидимку.

Включила мікрофон і зупинилась.

А виявляється, що гнів з'їдає

нас з середини вогнем.

І кличе в подорож

на швидкоплинній дошці.

Любий друже, ти заплив далеко.

Чи не впадеш під час потопу?

Олена Євтєєва. «Вітор з літер». – Київ, Видавництво «Український пріоритет», 2018. – 144 с.

О. Євтєєва – поет, журналіст, педагог. Автор кількох поетичних збірок. Її вірші «…класичні у своєму формотворенні, але несподівані в емотивно-образному контексті» (Леся Мудрак).

*  *  *

Тишу розкреслить блискавка

і лише потім – грім.

Краще не треба близько так.

Навколо тебе – німб.

А я ходжу без почету,

все віддалік емпірей.

Послух собі наврочивши

біля твоїх дверей.

*  *  *

На початку 30-х років незрячих кобзарів під приводом поїздки на з'їзд народних співців народів СРСР повантажили до ешелону і підвезли до околиць ст. Козача Лопань, що на Харківщині. Пізно ввечері кобзарів і лірників вивели з вагонів до лісосмуги, де були заздалегідь вириті траншеї. Вишикувавши незрячих сліпців і їхніх малолітніх поводирів в одну шеренгу, загін особливого відділу НКВС УСРР розпочав розстріл… Коли все було закінчено, тіла розстріляних закидали вапном і присипали землею. Музичні інструменти спалили поряд…

Палали священні бандури,

а черга косила тіла…

Це люті катівські фігури

примножили звірські діла.

«Відправимо ми до поетів

мислителів і піснярів.

Не буде у етносу злетів –

всіх лірників і кобзарів

згноїть у загальній ямі,

туди ж і поводирів!».

Щоб після совєцьких зламів

народ цей уже не прозрів.

«Ми витравимо з вас пам'ять

про спротив могутній Січі!

Над вами хрестів не поставлять,

бо втомляться мертвих лічить.

Занадто багато шляхетних

на вашій землі розвелось,

народу не бути безсмертним!».

…Сучаснику, їм не вдалось!

Алла Коваленко. «Спостерігач без жодних прав». – Хмельницький, Видавець ФО-П Стасюк Л.С., 2018. – 170 с.

А. Коваленко – місцевий поет, колишній літературний працівник Компаніївської газети, громадська активістка. У її збірці зібрано поезії, написані упродовж багатьох років.

Яким ти будеш, рік Новий?

Не рік, а ящірка прудка –

Так шмигонув, що спантеличив!

І, спантеличена така,

Я зустрічаю новоріччя!

Не встигла ж стільки!.. Боже мій!

Не завершилось розпочате!

Яким ти будеш, рік Новий,

Отой, що мушу зустрічати?

Ти вже реальність, не міраж!..

Вітання сипляться каскадом.

Я спантеличена, ти зваж,

Заради свят, надій заради!..

Жива вода

Все змете на шляху своїм осінь.

Степ оголить, підпалить сади.

Та пощади душа не попросить,

Лиш попросить живої води.

Щоб напитися, помолодіти…

У зелену густу верховіть

Прорости весняним буйним цвітом

І веселим гіллям зашуміть.

Бурнат Казімеж. «Ілюзія вічності» / переклад з польської Світлани Бреславської. – Івано-Франківськ: Місто НВ, 2018. – 120 с.

С. Бреславська подає переклади з Казімежа Бурната, сучасного польського поета. Він і сам перекладає з української та інших мов. Його вірші відомі в перекладах Ю. Завгороднього. До них мені довелося звернутися, аби повніше осягнути світ поезії К. Бурната.

Утопія

Речі виникають, ідеї існують

Платон

Шукаю безсмертя

дистанціююсь від тіла

маю тіло

та я – не тіло

лицемірство чи божественність –

адже з дитинства

підтримую свідомість суспільства

живих і померлих

життя (тимчасове)

безрезультатно реанімоване

смерть завжди здорова

варто б її знищити

й поховати

тоді я стану

поза межі часу

перейду до світу ідеї

без умирання

Олександр Гунько. «Сталкери на крові». – Київ. Український пріоритет, 2017. – 120 с.

О. Гунько – поет, прозаїк, перекладач з Херсонщини. Учитель, журналіст. Лауреат багатьох літературних премій, автор кількох книжок.

*  *  *

Музей розтрачених ілюзій

У місті страчених ідей

Усі роки свої напружив,

Немов на вогнище іде.

А на невидимих вже чатах

Стоять повсталі вартові.

У них місця останні в чартах

Та перші сутінки в крові.

О мій політ у світі кантрі!

О мій привіт серед «ура»!

На краєзнавчій битви карті

Себе давно знайти пора.

Але вкриваються пенати

Туманом віку мовчкома.

Можливо, серед експонатів

І мого подиху нема.

Та знов бреду у лиха давні

Недавніх пращурів своїх…

Вони застигли у безслав'ї,

А час проповз уже повз них.

*  *  *

Територія териконів,

Де відвал твого ремесла?

Без понять до твоїх кордонів

Не відняти добра від зла.

Ти скрутилась у точку жала.

Ти згорнулася у клубок.

Ніби посмішка від кинджала

Твій запущений в час лубок.

Ти ходила по лезу битви

І упала в сомнамбулізм.

І тепер от небесні бритви

Розпанахують весь твій смисл.

Дмитро Лазуткін. «Артерія». Львів. Видавництво Старого Лева. 2018. – 208 с.

Киянин Дмитро Лазуткін – поет, журналіст, телеведучий, спортивний комментатор. Професійно займався різними видами єдиноборств, ставав чемпіоном.

*  *  *

сльози не встигли вистигти

блищать мов залишки правди

ніби згадка про іспити

які провалюєш завжди

а всі твої карти краплені

а всі твої спроби приречені

і крила такі переламані

мов недосказані речення

і хмари течуть зі сходу

долаючи територію

вийдеш вночі по воду –

потрапиш в чужу історію

котиться сонце нескорене

лине луна над ланами…

– я заробив біткоїни

збитими кулаками!

– я заслужив індульгенцію!

перерахуйте трофеї!

– я затопив венецію!

– я поховав помпеї!

як це напевно страшно

бути героєм справжнім

як це напевно вбого

бути пластмасовим богом

як це напевно ласо

стати володарем часу –

їдеш собі в трамваї –

молодість не минає

ЛАЙНЕР ЛАЗУТКІН

слова не виказують правди а хвилі – біди

коли жаба баржі повзе ледь помітна навпроти

і крила води огортають ліниві сліди

і м'яч кавуна розриває таврійські ворота

і котиться далі по палубі – вибити всіх

на лайнері музика в такт передзвону бокалів

і сотні вогнів що ховають чужих від своїх…

а горло жар-птиці – десерт віршувальних шакалів

і море безкрайнє десь там але зглянься – ось тут

моє товариство – поет розкриває обійми!

так очі жіноцтва блищать восени ніби ртуть

і кожна принцеса бажає торкнутися діми

як добре йому – він підставка до ваших речей

він ліжко в каюті де спиш і твоя попільничка

цитата в контакті світлин де засмагле плече

сміливо підперло флагшток – не соромся сестричко

не бійтеся пане виходьте дивитись на порт

в оркестрі – змагання і перемагають тромбони…

кавун ніби бомба стрибає і лупить у борт

але розбивається і вибухає червоним!